Ворожа потвора повернулася. Роздуми під балконом Чаушеску
Була б моя воля, я возив би дітей не до пірамід, луврів чи бігбенів, а до того балкону
Вчора я опинився поруч з тим балконом, з якого комуністичний диктатор Румунії проголошував свою останню промову. Було це наприкінці 1989-го. Перед цим понад три десятки років всі виступи Ніколає Чаушеску зустрічалися оваціями покірного народу. А того разу замість оплесків він почув свист. Розгубився, злякався і втік. Але його знайшли і розстріляли.
З того часу в Румунії не видно і не чути жодної згадки про комунізм. Країна повільно але невпинно рухається до кращого життя і не озирається назад.
Отримавши задурно демократію та незалежність, ми десятками років не наважувалися позносити монументи лєніним і заговорити рідною мовою
Про все це я думав, стоячи під тим самим балконом. Згадував ті вже далекі часи і шкодував, що у нас сталося не так. Отримавши задурно демократію та незалежність, ми десятками років не наважувалися позносити монументи лєніним, перейменувати вулиці, заговорити рідною мовою. І за це отримали повернення ворожої потвори. Криваве повернення.
Румуни свою кров пролили у грудні 1989-го. І з того часу живуть як люди. І про балкон, під яким я про все це думав, теж забули, і про Чаушеску.
Була б моя воля, я возив би дітей не до пірамід, луврів чи бігбенів, а до того балкону. Під яким румунський народ перестав боятися, став вільним, востаннє почувши слова диктатора і змусивши його замовкнути. Раз і назавжди.
