Ми знову перетворюємося на "край нєпуґанних ідіотов"

Боляче дивитись на все, що відбувається, після всіх жертв і зусиль 2014-2019 років

На тлі рік української крові, які пролилися через саботаж підготовки до московитського вторгнення, всі інші гріхи цієї влади видаються другорядними.

І все ж мені дуже болить, коли бачу, як повертаються норми й звичаї, котрі нам (постмайданівській владі та громадянському суспільству) з такими трудами вдалося викорінити (або майже викорінити).

Я просто не можу уявити собі в той період воєнкома, котрий на очах суспільства відкрито може витрачати мільйони на зарубіжну нерухомість і розкішні автомобілі. Чи виділення чималих державних коштів на відверту політичну агітку на користь однієї партії – ще й з прототипом-злодієм. Чи мільярда баксів "дебіторки" Міністерства оборони (читай: заплачених за зброю та амуніцію грошей, за які просто нічого не було поставлено – тобто, їх нахабно вкрали). Чи використання спецслужб США для розправи з акаунтами політичних противників (зазвичай, більших патріотів України, ніж будь-хто у владі). Чи призначення й ордени людям із ближнього кола – просто за цю близькість. І ще тисяча і одна ознака такої дрімучої Африки, що боляче думати.

Після всіх жертв і зусиль 2014-2019 років ми знову перетворюємося на "край нєпуґанних ідіотов" – і це жахливо.

Оригінал