День Європи – це не свято. І ось чому
Це день єдності з тими, до кого ми належимо
На відміну від багатьох європейців, для нас День Європи сьогодні багато значить. Для них це рутина, для нас – запорука нашого існування та майбутнього. І, звісно, мова не про те, щоб "виштовхнути" радянське та російське святкування 9 травня. Ми маємо поставити собі не тільки питання, чи це була "наша перемога", але й чи це була "наша війна". Друга світова почалася після змови двох режимів: пакту Молотова-Ріббентропа. Їй передували Голодомор, колективізація та 1937 рік. А після війни вибір українців був: або сталінські табори, або радянська резервація. Для нас трагедією став передвоєнний час, сама війна і так само час після війни. І мова зовсім не про те, як ми маємо пам'ятати українців, що страждали та загинули. Їм вічна шана та вічна памʼять. Але режими та імперії весь час використовували українців та Україну в їхніх війнах, ще й навʼязуючи сенс "жертовності та гордості" за чужі війни. Ця війна з Росією – за те, щоб ми самі визначали, хто ми українці, хто для нас свій, а хто чужий. Подивіться на парад, організований у Москві, – це не свято, а поминки із сумними, позбавленими жодних позитивних емоцій обличчями. Це не наша вистава, бо ми справжні. Ми не хочемо і не будемо брати участь у чужих війнах і не дамо нав'язати міфологію перемоги там, де це насправді була трагедія. А День Європи – це не свято. Це день єдності з тими, до кого ми належимо. Дискусія "свій-чужий" остаточно завершена.
Коментарі