За чию команду грає Китай?

Сі тролить і Путіна, і Байдена одночасно

Розмова Сі та Зеленського – це для нас хороша історія. Хоча б тим, що Путін отримав свою "гірку пілюлю" – Китай позиціонує себе як нейтральну силу. Причому не колись, а до активізації бойових дій. Китайці зробили майстерну режисуру останніх місяців. Спочатку вийшли зі своїми принципами глобальної безпеки, потім з принципами "врегулювання навколо України". Сі поїхав в Москву, поспілкувався з європейськими лідерами і президентом Бразилії. Це значить, що він з усіма поспілкувався, крім Байдена, такий собі тролінг. Крім того, китайці отримали політичну згоду на наступний етап: спеціального посланника, який розпочне консультації. Схоже, що ним буде колишній посол Китаю в Росії, що вже є прямим тролінгом Путіна.

Але є і ризики, і ми їх маємо бути свідомі. Вони зовсім не віртуальні, навпаки – дуже реальні. По-перше, на Заході дуже різне ставлення до залучення Китаю взагалі і до того, як саме, зокрема. Хтось категорично проти, хтось дуже за, хтось за певних умов. Потенційно це може вплинути на солідарність колективного Заходу. Яка, як ми добре розуміємо, не потрібна ані Китаю, ані Росії. По-друге, Китаю не вигідна перемога Росії, вона йому потрібна ослаблена і залежна. Але йому також не потрібна перемога наша і, відповідно, Заходу. Тому Китай гратиме на "нічию" – на китайську нічию. І по-третє, китайська пропозиція щодо якнайскорішого припинення вогню подобається багатьом у незахідному світі. Але не тільки – у Франції чи Італії говорять зовсім іншими словами, але також в цьому напрямку. В якийсь момент вони знайдуть схожість своїх позицій. А як наслідок, у Вашингтоні хтось може поставити під сумнів збільшення військової допомоги. І перелік ризиків можна продовжувати і далі, хоча вони і є потенційні. Для нас це означає необхідність довірливої комунікації із всіма нашими союзниками – яка стратегія нашої взаємодії з Китаєм, чого, коли і на яких умовах ми прагнемо. Адже наші можливості мають переважати ризики.

Оригінал