Кілька важливих тез про майбутній контрнаступ

Найбільш складні бої йтимуть саме тоді, коли нам здаватиметься, що нічого не відбувається

Перше: що більше у ЗМІ взаємовиключних публікацій про можливий час та генеральний напрям контрнаступу ЗСУ, то краще. Хоча б у тому, що ворог заплутається у трьох соснах з відкритими даними, і коли буде треба – то не повірить в очевидні речі.

Як це, наприклад, було під час звільнення Харківщини восени 2022 року. Росіяни просто не повірили, що ЗСУ на цьому напрямку можуть перейти в атаку, навіть якщо й настільки невеликим нарядом сил.

Про майбутній контрнаступ в ЗМІ насправді не пишуть найголовнішого – де буде головний напрям удару, і який ударний кулак буде залучено. Тому тут насправді логіка "не писати нічого, щоб ворог не дізнався" не працює, бо морально застаріла.

До чого орки можуть "дотягнутись" в плані збору розвідувальної інформації – вони туди й так дотягуються. Навіть якщо ворог лише підтримує ілюзію своєї "ситуаційної обізнаності", у нього є відповідний ресурс для підтримання такої ілюзії.

Друге: час для руху військ вперед можуть визначати насправді одразу два однаково важливі фактори. Перший з них – це справді погода. Якщо, наприклад, в нашій багнюці ще досі загрузають повноприводні західні вантажівки або навіть гусеничні всюдиходи, наче як призначені для бездоріжжя, то куди ж його події форсувати. А от другий із них, можливий – якраз момент, коли росіяни або взагалі припинять штурмові дії, або зменшать інтенсивність атак на існуючих напрямках.

Бо логіка цілком проста: якщо рашисти можуть й далі атакувати із попередньою інтенсивністю – значить, у них є резерви, які можуть бути перекинуті для затримки руху наших військ вперед під час контрнаступу. І це в свою чергу задає дуже тяжку логіку по стримуванню та виматуванню сил противника на уже існуючих рубежах.

Бо з однієї сторони, рашисти при нових невдалих спробах штурму Вугледару "вбивають" там не старі Т-62/Т-55, а новіші Т-80БВ чи БМП-3 з посиленим захистом. А з іншої сторони, наші війська в Бахмуті ведуть важкі бої не лише за саме місто, але й за "дорогу життя" туди, яку вже декілька разів намагались "перерізати" окупанти.

Але відтягувати війська з міста – теж не варіант, бо інакше окупантам відкриється шлях до інших міст Донбасу.

Третє: снаряди – аж ніяк не єдиний витратний ресурс, який накопичується і потрібно накопичити до контрнаступу.

Для початку – раз на те пішло, що нашим військам доведеться долати ворожі укріплення, отже, й оснащення потрібне теж відповідне. Для прикладу, вогнемети – є у нас вітчизняного виробництва, РПВ-16, за офіційними даними дуже гарно себе показали в боях за Лиман. Або ж американські M58 MICLIC або інші західні аналоги радянської системи розмінування УР-77, відомої також як "Змій Горинич".

Безпілотники для розвідки, FPV-дрони для доставки "бавовни". Засоби зв'язку не тільки для тактичного, але й оперативно-тактичного рівня. Аптечки для медиків. Комплекти запасних частин до техніки. Паливо для машин. Та й власне автомобілі – не тільки волонтерські "пікапи" чи відновлені з консервації старі радянські армійські вантажівки.

Четверте: навіть якщо хтось й пише подібні речі у західних ЗМІ, то у нас таке не потрібно повторювати.

Наприклад, що якщо успіхи ЗСУ в контрнаступі виявляться меншими, аніж очікувалось, то Захід може "розчаруватись" та штовхати Україну до перемовин з РФ.

Подібна логіка якщо й працювала, то хіба що десь на початку січня цього року, коли не зовсім було зрозуміло, де брати техніку для нових з'єднань ЗСУ. Тоді справді були підстави для подібних страхів, бо на той момент виглядало, що пару танкових рот на Leopard 2 – це максимум, що вдасться зібрати. Але вже не зараз, коли "маховик поставок" техніки для ЗСУ вже набирає обороти.

Тут мова не тільки про "традиційних" постачальників, що уже дали техніку. Тут вже складається враження, що навіть Голандія закинула свій звичний бізнес по вирощуванню тюльпанів та почала на своїх грядках танки вирощувати. Бо з формальної точки зору, ніяк інакше й не пояснити парадокс, за яким голландці знайшли ресурс на декілька десятків додаткових танків для ЗСУ, зокрема Leopard 2, в той час як армія Нідерландів танки зараз не має взагалі.

Та й на другу половину 2023 року теж заплановані крупні поставки техніки для ЗСУ. А якщо хто в західних ЗМІ пише про можливе "штовхання України до переговорів", то це не обов'язково "російське ІПСО". Просто західний "принцип пророка Іони", за яким потрібно озвучити саме найгірший прогноз, щоб він не відбувся – теж ніхто не скасовував.

І ще одне – це те, що самі українці начебто можуть розчаруватись "недостатністю" результатів контрнаступу ЗСУ.

Пригадую, що восени були очікування про те, що по інерції контрнаступу на Харківщині ЗСУ відіб'ють заодно Сєвєродонецько-Лисичанську агломерацію на Луганщині. Або ж що після звільнення Херсону наші війська зайдуть на інший берег ледь чи на плечах відступаючих окупантів. Обидва очікування не справдились, але щось "розчарованих" громадян після такого не спостерігалось.

І остання теза: справді, ворожі укріплення не здатні затримати просування ЗСУ.

Ще після появи танків аж у 1916 році фортифікація перестала бути абсолютним фактором, і навіть більшовицька армія в її "розібраному" стані у 1940 році зуміла прорвати "лінію Маннергейма" під час Зимової війни проти Фінляндії, не кажучи уже про більш успішні та блискучі приклади у світовій історії.

Врешті, судячи за даними з відкритих джерел про можливий наряд сил ворога, найбільш тяжкі, жорстокі та кровопролитні бої, можливо, відбуватимуться саме тоді, коли нам здаватиметься, що "нічого не відбувається".

Просто вірити в ЗСУ недостатньо, потрібно кожен відвойований ними день використовувати з максимальною користю, для перемоги та майбутнього України.

Оригінал