Стратегічний союз України з Польщею – результат 50 років примирення

Єдність наших країн створила східний бар'єр Європи на шляху путінського тоталітаризму

Президент Володимир Зеленський під час першого державного візиту до Польщі сказав: "Ми знаємо один одного, українці і поляки, і знаємо давно". Польща – великий постачальник військової допомоги Україні. Варшава вважає, що Київ рятує Європу від того, що польський президент Анджей Дуда назвав "потопом російського імперіалізму". Він рішуче підтримав вступ України в НАТО та ЄС.

Україна та Польща спільно вироблятимуть артилерійські та танкові снаряди та боєприпаси, які життєво важливі для війни проти російського імперіалізму.

Державний візит Зеленського відбив успіх українсько-польського примирення і те, як запеклі конфлікти міжвоєнних років і 1940-х були переведені в історичну дискусію. Політика радянського лідера Йосипа Сталіна щодо обміну населенням та встановлення нових кордонів для комуністичної Польщі створила національну однорідність у польській державі та на Західній Україні. Тим самим поклала край їхнім прикордонним конфліктам.

Українсько-польське примирення важливе з двох причин. По-перше, це схоже на примирення між Францією та Німеччиною після Другої світової війни, хоча примирення між Україною та Польщею менш відоме. По-друге, це контраст із провалом українсько-російського примирення, яке ніколи не розвивалося в роки холодної війни, принципово не змінилося після 1991 року, та швидко погіршилося за правління Володимира Путіна. Особливо після вторгнення 2022 року.

Зеленський та попередні українські президенти спиралися на десятиліття прогресу в українсько-польському примиренні. Після Другої світової війни інтелектуали польської діаспори прийняли повоєнні кордони Польщі. Польща, як і Туреччина, ще один постачальник військової допомоги Україні, з яким вона співпрацює у виробництві літаків та дронів, стали постімперськими державами без територіального ірредентизму (політика за об'єднання народу, нації, етносу в рамках єдиної держави, яка порушує питання про возз'єднання території, де мешкає меншість, із титульною державою, де їх етнос складає більшість – Gazeta.ua) щодо своїх сусідів. У 1991 році Росія втратила можливість стати постімперською нацією, а шовінізм, імперський націоналізм та ірредентизм лежать в основі путінського режиму.

У діаспорі десятиліттями польсько-українське примирення відбувалося на сторінках польських та українських емігрантських журналів та газет, у листах інтелігенції, на конференціях.

Спроби провести українсько-російське примирення ні до чого не призвели, бо в російській діаспорі домінували імперські націоналісти. Російський націоналіст-диссидент Олександр Солженіцин, депортований на Захід у 1974 році, відмовився брати участь у конференції 1975 року, присвяченій російсько-українським відносинам.

Керувала процесом українсько-польського примирення нью-йоркська Prolog Research Corporation, яка опублікувала журнал "Сучасність" у Мюнхені, та паризький Іnstytut Literacki, що видавав журнал "Культура". Обидва видавництва фінансував уряд США, що зробило їх незалежними від радикальних націоналістів у власній діаспорі.

Іnstytut Literacki очолив гігант польської інтелігентської діаспори Єжи Гедройц, який у листопаді 2018 року удостоївся перейменування вулиці на свою честь у Києві. Гедройцю та його колу польських інтелектуалів з журналом "Культура" приписують відмову від територіальних претензій до України, заклик до взаємного прощення за минулі конфлікти та ув'язування між собою свобод обох країн. Їхнє гасло "За вашу і нашу свободу!" прийняв польським рух "Солідарність" у 1980-х, і з того часу всі посткомуністичні польські уряди.

Другим чинником стало обрання 1979 року польського кардинала Кароля Войтили папою. Папа Іван Павло ІІ підтримав українсько-польське примирення, і звільнення Польщі та України від комунізму. Офіційні католицькі газети та журнали у Польщі, такі як Tygodnik Powszechny та Znak, які мали великі тиражі, також публікували відносно об'єктивні статті про українців.

Замах на папу Івана Павла II у травні 1981 року в Римі не вдався. Кримінальне розслідування показало, що змову організував КДБ через болгарську розвідку, яка завербувала турецького націоналіста.

Третім чинником стала поява у 1980 році руху "Солідарність", що до основ потрясло комуністичну систему Польщі. На робітників та інтелектуальних лідерів "Солідарності" сильно вплинули заклики до примирення з Україною. Їх десятиліттями просували інтелектуали польської діаспори. Журнал "Культура" контрабандою ввозили до комуністичної Польщі невеликими тиражами, і його жадібно читали майбутні антикомуністичні лідери.

У 1980-х, під час воєнного стану, "Солідарність" та польська опозиція видали тисячі журналів, газет, книг і листівок, які підтримували примирення з українцями та іншими сусідами в радянській імперії. Польське підпілля опублікувало вісім підпільних журналів, які пов'язували свободу Польщі з українцями та іншими поневоленими народами в радянській імперії.

У 1983 році польський інтелектуал-диссидент Казімєж Подляський в підпіллі опублікував дуже популярну книгу "Білоруси-литовці-українці. Наші вороги чи брати?". Вона була перевидана в Лондоні в 1985 році польською мовою і в Мюнхені в 1985 році українською. Наприкінці 1980-х польське підпілля опублікувало два спеціальні видання "Сучасності" польською мовою. Кожне обсягом понад 200 сторінок, які сприяли інтелектуальним дебатам, що відбувалися у підпіллі.

"Солідарність" легалізували в 1988 році, коли "Народний рух за перебудову" став головною опозиційною силою в радянській Україні під час перебудови та гласності Михайла Горбачова. Лідери "Солідарності" були присутні на установчому з'їзді "Народного руху України" у вересні 1989 року в Києві. Польські опозиціонери передруковували український самвидав, навчали українців користуватися трафаретним друком, масово копіювали відеокасети для розповсюдження в Україні та таємно переправляли офісну техніку. Наприклад, факси і настільні ксерокси, для лідерів та груп української опозиції.

Відомий польський лідер опозиції та інтелектуал Яцек Куронь закликав "За вашу та нашу свободу!" на з'їзді "Руху". Через 15 років перший лідер "Солідарності" Лех Валенса вийшов на сцену Помаранчевої революції перед сотнями тисяч протестувальників. Велика кількість польських журналістів, політиків та активістів була на Помаранчевій революції та на Євромайдані.

Коли радянська імперія розпалася у 1990-1991 роках, польсько-українське примирення стало історією успіху. Послідовна підтримка Польщею незалежної України стала результатом десятиліть роботи з подолання конфліктів, недовіри і стереотипів. Вторгнення Росії в Україну ще більше зміцнило у Варшаві та Києві глибоке розуміння, що їхні долі та безпека нерозривно пов'язані. Польсько-українське примирення створило східний бар'єр Європи проти путінського тоталітаризму та російського імперіалізму.

Спеціально для Gazeta.ua