Про зґвалтування. Історія з особистого досвіду
Ніколи не знаєш, що твориться в головах у нормальних начебто людей...
Зараз багато пишуть про так звану "культуру зґвалтування" – толерування частиною суспільства цього злочину, схильність до відбілювання ґвалтівників і засуджування жертви. Розповім історію без моралі – така собі замальовка із серцевини соціуму, про коріння цієї проблеми.
Мені було тоді 23 роки, моїй приятельці, назвемо її Наталкою, – 26 чи 27. Це була сільська дівчина, яка працювала в Києві і навчалася на заочному. Зовні Наталка була доволі симпатична, але настільки тиха, "непомітна" й сором'язлива, що в неї ще ніколи не було хлопця.
Я дуже сильно допомагала Наталці з навчанням, і коли вона закінчила виш, вона і її батьки на знак подяки запросили мене до них у село на вихідні. Приїхали ми туди, дивлюся – родина не багата, але й не бідна, таке добротне, статечне сільське господарство. Зустріли мене, як дорогу гостю. Вдень ми, як годиться, трохи допомогли на кухні і в городі, а ввечері Наталчина мама відправила нас "розважитись" у місцеве кафе: "Посидьте, дівчатка, відпочиньте, там будуть Наталчині подружки".
Фіг би я пішла з власної волі ввечері у сільське кафе без чоловіка чи хлопця. Але була молода, в гостях, і незручно відмовити
Фіг би я пішла з власної волі ввечері у сільське кафе без чоловіка чи хлопця. Але була молода, в гостях, і незручно відмовити.
Прийшли ми – а йти туди пішки було кілометрів зо два, ще й якимись ярами кути зрізали. Сидить на столиком Наталчина однокласниця – яскраво і без смаку нафарбована, вже розлучена, мала дитину. Ми підсіли, почали спілкуватися, майже одразу підсіли ще кілька хлопців. Що вони пили, не пам'ятаю, а ми з Наталкою (обидві майже не вживаємо) випили по пляшці слабоалкогольного тоніку. Я взагалі не відчула сп'яніння, а Наталку чомусь "розібрало" – якби я не була весь день поруч з нею, подумала б, що вона випила щось міцне.
Почалося "хі-хі", залицяння й натяки. Я відчула себе дискомфортно й запропонувала Наталці йти додому. Ті хлопці сказали, що нас підвезуть. Кажу Наталці: "Краще підемо пішки". "Та ну, – відповідає, – тут далеко, йти важко. Не бійся, я цих хлопців добре знаю. Один мій однокласник, а другий – наш міліціонер". Знов-таки, я б плюнула й пішла сама, але ж дороги не знаю! Ризикнула, й сіли ми до них у машину (дівчата, ніколи так не робіть!). Однокласниця на той момент вже десь поділася. Ну, й вони, ясна річ, привезли нас не додому, а на берег місцевої річки. "Не бійтеся, дівчата, ми ненадовго, скупаємося, вип'ємо по маленькій і додому".
Ми ховалися по тих кущах, як зайці, а вони реготали та світили ліхтариками
Далі можна було б і не розповідати. Я відмовилась пити й купатися і попросила, щоб нас відвезли додому. Хлопці, яких було четверо, відповіли на це "не нервуйся, мала" і почали до нас лізти. Наталка пручалася слабко, а я вдарила одного, схопила Наталку за руку і потягла вгору по берегу в кущі. Ми ховалися по тих кущах, як зайці, а вони реготали та світили ліхтариками: "Де, бл*ді, поділися? Виходьте!" Зрештою плюнули – і забралися звідти. Ми тоді з Наталкою вибрались на дорогу й пішли додому. На стресі я жорстко тримала її за руку і сварила: "У що ти мене втягнула?!", а вона тихо схлипувала...
Вдома Наталка одразу ж заснула, а я не змогла, мене тіпало аж до ранку. Вранці сказала Наталчиній мамі, що мушу терміново вертатися в Київ. І отут – ситуація, заради якої я й розповідаю вам цю банальну історію.
"Нікого собі знайти не може, так хай хоч народить," – так вона сказала про свою дочку
Виявилось, що мама була в курсі. Вона сама змовилась з тією однокласницею, щоб ті хлопці завезли нас на річку. "Нікого собі знайти не може, так хай хоч народить," – так вона сказала про свою дочку.
Я прифігіла. І все, що спромоглася сказати: "А подругу вашої дочки, яка їй допомагала, ви за що підставили?" Отримала відповідь: "А тобі що, ти ж заміжня, ніхто б не дізнався".
Підкреслюю: це були не алкаші, не злочинці – звичайна, ніби нормальна сільська родина.
Сама Наталка теж, здається, вважала, що її мама і та однокласниця хотіли як краще...
P.S. Скоріше за все, Наталчина мама взагалі не вважала це зґвалтуванням. Вона хотіла, щоб її донька опинилася в ситуації, в якій по п'яні нарешті переспала би з кимось і стала "нормальною", "як усі". Це було давно, дуже давно. Але не думаю, що в головах людей, які ведуть "традиційний" спосіб життя, відтоді багато що змінилося.
