Коли Росія програє, мільйони росіян прокинуться та побачать неочікуване

Багато років вони намагалися змусити нас до єднання та братерства, але отримали протилежний результат

Напередодні першої річниці вторгнення Росії в Україну стало зрозуміло, що відносини України з Росією докорінно змінилися назавжди. Після Маріуполя, Бучі та інших військових злочинів РФ не може бути й мови про повернення до колишньої дружньої доби.

Російсько-українські відносини найкраще можна зрозуміти, поділивши їх на три періоди. Перший – до 2014 року. Другий – після кризи 2014 року. Третій – після вторгнення 2022 року.

Помаранчева революція 2004 року та обрання Віктора Ющенка президентом були першими "11 вересня" для Володимира Путіна. Він двічі їздив в Україну, аби підтримати Віктора Януковича, лідера проросійської Партії регіонів. Підконтрольні державі російські ЗМІ розпочали організовану кампанію, яка очорняла Ющенка та його дружину Катерину, підтримку Заходом Помаранчевої революції та український націоналізм. Кремль розглядав революцію, перші кроки з декомунізації, мовну політику та прозахідну зовнішню політику як антиросійські.

Путін розпочав реабілітацію білоемігрантського націоналізму та доручив поширювати їхні книги у школах, в армії та серед державних чиновників. Фонд "Русский мир" було засновано у 2007 році, а через рік возз'єдналися російська та міжнародні Російські православні церкви. Обидві структури сприяли "єднанню східних слов'ян".

Розпочалася тривала кампанія дегуманізації у російських ЗМІ, які називали Україну фікцією та заперечували існування українців. Тих, хто виступав проти об'єднання з РФ, ганьбили як українських "нацистів" та "фашистів".

Ющенко не контролював ЗМІ й ніколи не організовував антиросійської кампанії. Проросійський "Інтер", який контролювала Партія регіонів, був найпопулярнішим телеканалом. За межами західного регіону більшість українців продовжували позитивно ставитися до росіян.

У 2014 році втеча Януковича з посади президента та перемога Євромайдану стали для Путіна другим "11 вересня", і його реванш полягав в анексії Криму та відділенні південно-східних регіонів від України. Російські ЗМІ розгорілися, описуючи прихід до влади революціонерів Євромайдану як "путч нацистів", які репресували російськомовних. Україна зображувалась як маріонеткова держава США без справжньої незалежності.

Криза 2014 року призвела до того, що більшість населення України стала негативно ставитися до російських лідерів. Росіяни ж звинувачували українців у поганому ставленні. Більшість росіян почали негативно ставитися до українців, які опинилися на другому місці після американців. Хоча більшість росіян підтримали анексію Криму та сепаратизм на Донбасі, вони ніколи не розуміли, що саме їхні дії та позиції змінили ставлення українців до російської держави.

За вісім років після 2014 року Україна та Росія ще більше віддалилися одна від одної. Україна заборонила російські соцмережі, газети, телебачення та радіо, а також культурних діячів. Україна ухвалила чотири закони про декомунізацію, які змінили ставлення українців до історії, заборонила нацистську та радянську символіку, відкрила архіви Служби безпеки. Нові закони про освіту та українську мову дали позитивні наслідки для української мови та знизили статус російської.

І президент Петро Порошенко, і, зрештою, Володимир Зеленський відмовилися погодитись на виконання російської інтерпретації Мінських мирних угод щодо Донбасу. Вони, як і західні уряди, закликали до демілітаризації Донбасу шляхом виведення російських сил звідти та відновлення українського контролю над кордоном до проведення місцевих виборів та прийняття парламентом поправки до конституції, яка передбачала б регіональне самоврядування. Кремль завжди закликав до того, щоб останні два кроки були зроблені перед першими двома.

Кремль став свідком того, як його вплив "м'якої сили" в Україні остаточно впав. Початкова впевненість Москви, що Зеленський більш схильний до мирної угоди, схваленої Росією, ніж його попередник, виявилася помилковою. Зеленський закрив п'ять проросійських телеканалів, чотири з яких належали Віктору Медведчуку, звинуваченому у державній зраді. Медведчук був політичним представником Росії в Україні.

На відміну від свого попередника, Зеленський порушив питання про окупацію Криму, яке, за словами Путіна, є "закритим питанням" і не було включено до Мінських угод. У серпні 2021 року він запустив Кримську платформу.

Російська пропаганда та дезінформація, які продовжували звинувачувати Україну в тому, що вона управляється "нацистами" і є маріонеткою США, додали інтуїтивний елемент, що країна стала "антиросійською". У кремлівській дедалі різкішій пропаганді західноукраїнські "нацисти" від імені Вашингтону перетворювали Україну на "антиросійську" країну з метою поділу "російського народу".

Для Кремля створення "антиРосії" на західному кордоні становило серйозну загрозу безпеці Росії. Довге безладне есе Путіна "Про історичну єдність росіян та українців" від липня 2021 року стало його де-факто маніфестом вторгнення. Метою "спеціальної військової операції" Росії, як назвали вторгнення, була денацифікація задля знищення "антиросійської" України. Українців мали насильно перетворити на малоросів, а противників цього вбити путінські айнзатцгрупи ФСБ.

Жорстокість російського вторгнення, руйнування сіл, селищ і міст, військові злочини, грабежі та зґвалтування переважно відбувалися на південному сході України і, отже, найбільше торкнулися російськомовних. Антиросійські настрої, які традиційно притаманні західним українцям, стали нормою на південному сході, який традиційно був переважно російськомовним. Менш ніж 5% українців позитивно ставляться до росіян. 98% українців вважають російську владу винною у військових злочинах і 87% вважають громадян Росії винними.

Українці негативно ставляться до російського народу, а також до російського керівництва, бо бачать, що росіяни масово не протестують та ігнорують військові злочини, вчинені їхньою армією. Весь останній рік "Левада-центр" фіксує стійку більшість росіян, які схвалюють дії російської армії в Україні. Хоча 700 тис. росіян втекли з Росії, щоб уникнути осінньої мобілізації 2022 року, залишилося набагато більше мільйонів, і вони не протестували проти того, щоб їх відправили окупувати Україну, де вони є "гарматним м'ясом" для Путіна.

Крім негативного ставлення до росіян українці протестували проти Росії чотирьома способами. По-перше, багато хто перейшов з російської мови на українську. По-друге, дерусифікація з нуля, а не державою, почалася по всій Україні зі знесення пам'яток та зміни топонімів. По-третє, вони залишили Російську православну церкву, патріарха Кирила та духовенство, яке підтримало вторгнення. По-четверте, влада заборонила 12 проросійських партій.

Російські лідери не можуть визнати, що їх перемагають українці, існування яких вони заперечують. Натомість звинувачують Захід і розпалюють антизахідну ксенофобію. Росіяни не звертають уваги на революційну трансформацію української ідентичності, через яку вони стали негативно ставитися до Росії та росіян. Коли Росія зазнає військової поразки, мільйони росіян прокинуться та виявлять, що українці їх ненавидять.

Спеціально для Gazeta.ua