До України був Азербайджан. Чому Захід не покарав агресора?

Права людини універсальні, і до них слід ставитись однаково – незалежно від того, в яких країнах їх порушують.

Вторгнення Росії в Україну призводить до дискусій про те, чому реакція Заходу на війни була непослідовною. Мовчання Заходу щодо жорстокої військової агресії Росії проти Чечні, Грузії та Сирії, слабкі санкції проти Росії у відповідь на анексію Криму посилали Москві сигнали слабкості Заходу. Росія вторглася в Україну 24 лютого 2022 року, вважаючи, що зустріне мінімальний опір в Україні та слабку реакцію Заходу. Це було їх помилкою в обох випадках.

Непослідовність Заходу щодо військової агресії призвела до того, що багато країн Глобального Півдня, таких як Індія, не приєдналися до західних санкцій проти РФ. Їхні аргументи в тому, що Захід виявив дволикість, протидіючи одним актам військової агресії та ігноруючи інші. Вони мають точку зору. Руйнування Росією українського Маріуполя та вбивство до 100 тис. мирних жителів сталося після аналогічних руйнувань та вбивств мирних жителів Росією у Грозному на початку 2000-х та у сирійському Алеппо у 2015 році.

Захід відреагував на вірмено-азербайджанський конфлікт кінця 1980-х – початку 1990-х і на російське вторгнення діаметрально різними способами, які тепер відгукнулися. Росія сьогодні – країна під найбільшими санкціями у світі. Тим часом Вірменія, яка окупувала п'яту частину Азербайджану майже 30 років тому, ніколи не піддавалася санкціям.

За іронією долі, потужне вірменське лобі переконало США покарати Азербайджан. У 1992 році Конгрес США ухвалив 907 статтю Закону про підтримку свободи, яка забороняла будь-яку допомогу Америки Азербайджану, що робило його єдиним винятком серед 15 пострадянських держав. США розглядали Вірменію як жертву, незважаючи на те, що вона окупувала п'яту частину Азербайджану. Не було винятків і для Росії. Її президент Борис Єльцин тоді вважався союзником США, хоча Кремль підтримував заморожені конфлікти у молдавському Придністров'ї та грузинських Південній Осетії та Абхазії. Російські війська надали військову підтримку Вірменії у війні з Азербайджаном.

Після терактів 11 вересня Конгрес ухвалив у 2002 році Закон про іноземні асигнування, що надав президенту США право відмовитися від статті 907. Проте, як не дивно, це дискримінаційне законодавство залишається чинним, незважаючи на той факт, що Азербайджан співпрацював зі США у військових цілях в Афганістані, і є стратегічним партнером члена НАТО Туреччини. Вірменія навпаки – член ОДКБ та Євразійського економічного союзу, які очолює Кремль.

Російське вторгнення цілеспрямовано знищує всі аспекти української національної ідентичності – бібліотеки, музеї, церкви, пам'ятники, школи та університети. Російські війська зруйнували чи пошкодили 1200 культурних будівель в Україні. Українські книги зі шкіл, університетів та бібліотек спалюють.

Вірменські сили на окупованій території Азербайджану зруйнували 64 з 67 мечетей, а ті, що залишилися, використовували для тримання тварин, наприклад, свиней. Проїжджаючи цими раніше окупованими азербайджанськими територіями, як я це робив двічі, дивуєшся, як кожна цивільна та офіційна будівля була або зруйнована, або розграбована.

Зважаючи на все, більшість цегли, вікон і дверей було продано іранським будівельним підрядникам, що є прикладом санкціонованого державою мародерства, яке також спостерігається серед російських військ в Україні. Російські військові настільки корумповані на найвищому рівні, що російські солдати вважають, що вони також мають отримувати матеріальний зиск, і крадуть усе – від електроприладів до брудної білизни. Здавалося б, радянська військова традиція грабувати окуповані території живе у вірменській та російській арміях.

Азербайджанські цвинтарі зазнали вандалізму в пошуках золотих зубів похованих людей, а майстерно зроблені керамічні надгробки розграбували і перепродали іранським будівельним підрядникам. Росія провела масову крадіжку зерна з окупованого півдня України, яке вона перепродала за кордон в такі країни, як Сирія.

Західні уряди обговорюють, як отримати від Росії репарації для України після закінчення війни. Деякі країни підтримують переведення в Україну російських активів на суму $300 млрд, заморожених у західних банках, як часткову оплату витрат на реконструкцію.

З Вірменії досі ніхто ніколи не питав репарації за знищення нею окупованих територій, але після російсько-української війни ситуація може змінитися. Цього місяця Баку подав до міжнародних судів позов на $30-40 млрд для відшкодування збитків. Річний ВВП Вірменії у 2022 році оцінювали у $20 млрд. 23 січня Азербайджан представив у Міжнародному суді ООН меморандум проти Вірменії, відповідно до Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Документ, що налічує тисячі сторінок, розповідає про етнічні чистки, незаконні вбивства, тортури та культурне знищення на окупованих азербайджанських територіях.

Україна виграла справи у Міжнародному суді ООН, які засуджують культурну дискримінацію Росії щодо українців та кримських татар. У березні 2022 року Міжнародний суд вимагав від Росії припинити вторгнення, заявивши, що не бачив доказів того, що Росія називає "геноцидом" проти російськомовного населення.

На додаток до цих фінансових вимог про репарації, буде питання про міни і боєприпаси, що не розірвалися в Україні та Азербайджані – найбільш замінованих територіях у світі. Очищення замінованих Росією та Вірменією територій займе десятиліття і буде дорогим процесом. Збитки навколишнього середовища, наприклад, забруднення та вирубування лісів, та незаконний видобуток корисних копалин на окупованих територіях Азербайджану – додаткові фактори, що піднімаються на порядку денному.

Ще одна область, у якій проводилася схожа політика, – це депортація населення. Наприкінці 1980-х чверть мільйона азербайджанців втекли з Вірменії, перетворивши її на моноетнічну державу. Стільки ж вірмен втекло з Азербайджану. Ще три чверті мільйона азербайджанців втекли з семи областей, що оточують Карабах, які були окуповані на початку 1990-х. Нова і на той момент слабка азербайджанська держава мала прийняти, нагодувати і одягнути 1 млн біженців з Вірменії та з окупованих територій.

Війна Росії проти України призвела до найгіршої кризи біженців з часів Другої світової війни, коли понад 12 млн людей стали біженцями та вимушеними переселенцями. Ще понад 2 млн українців, зокрема, півмільйона дітей, були депортовані до Росії з українських територій, що знаходяться під російською окупацією.

Військові злочини було скоєні у всіх областях України, окупованих російськими військами. Буча – місто біля Києва, стало сумно відоме за військові злочини після виведення звідти російських військ. ООН повідомила, що російські солдати ґвалтували дівчаток та жінок віком від 4 до 82 років. Росія також вчиняє військові злочини, навмисно бомблячи цивільну інфраструктуру, таку як мережі водо- та електропостачання і житлові будинки.

Західні уряди порушили питання про заочний суд проти російських керівників за злочин агресії, військові злочини та злочини проти людяності. Деякі юристи назвали дії російських військ в Україні – геноцидом. Цього місяця Європейський парламент проголосував за створення міжнародного трибуналу для судового переслідування російських лідерів після закінчення війни в Україні.

Це контрастує з повним ігноруванням військових злочинів, скоєних під час вірмено-азербайджанської війни наприкінці 1980-х та на початку 1990-х. Щоправда, погроми чинили як вірмени, так і азербайджанці, що призвело до втечі населення. Але на цьому схожість закінчується. 4000 азербайджанських мирних жителів та військовополонених зникли безвісти на початку 1990-х після того, як сім областей, що оточують Карабах, були окуповані вірменськими військами. Моя стаття у вересневому номері журналу The Rolling Stone за 2022 рік – одна з перших, що підняла завісу в цій темі. Вона спричинила потік листів із погрозами від вірменської діаспори. Вперше в історії журналу редакція не розміщувала цей номер в інтернеті.

Різанина в 1992 році 600 азербайджанських жителів села Ходжали нагадує різанину, здійснену ізраїльськими військами в селі Дейр-Ясін у 1948 році, коли були вбиті 120 палестинців. В обох випадках це були жінки та діти. Стратегія обох масових убивств полягала в тому, щоб посіяти паніку, внаслідок якої багато азербайджанського та палестинського населення втекло зі своїх домівок.

Британський журналіст Томас де Ваал у своїй книзі "Чорний сад" про азербайджано-вірменський конфлікт цитує слова вірменського воєначальника Сержа Сарґсяна, який згодом став президентом Вірменії: "До Ходжали азербайджанці думали, що жартують з нами. Вони думали, що вірмени – люди, які не можуть підняти руку на мирне населення. Ми змогли зламати цей стереотип. Так і сталося".

Томас де Валь вважає, що визнання Сарґсяна передбачає, що "вбивства могли принаймні частково бути навмисним актом масового вбивства з метою залякування".

Глобальний Південь надалі зберігатиме скептицизм і звинувачуватиме Захід у дволикості, якщо він продовжить вибірково захищати права людини в таких країнах, як Україна, ігноруючи при цьому агресію та неправомірне поводження з правами людини, а також військові злочини, вчинені такими країнами, як Росія та Вірменія. Права людини універсальні, і до них слід ставитись однаково – незалежно від того, в яких країнах їх порушують.

Спеціально для Gazeta.ua