Полуда спала. Ми всі зараз плавимось у доменній печі

І що з цього вийде – залежить лише від нас

Вижити. Уже ознака удачі.

Лечь спать 23 февраля, а прокинутися 24 лютого. Щастя, якщо взагалі прокинутись.

Неможливо "сойтись посередине", якщо ворог випалює усе живе, як Маріуполь.

Є смисл, як називається вулиця, на якій вмикають світло. І є сенс, під яким пам'ятником ви прощаєтесь із коханою перед походом на війну.

Війна витягла назовні кожного справжнього. Без масок, хитрощів і мімікрії. Як легко виявилось сказати "прощай" фейковим друзям і біологічним родичам з триколором в голові.

Як складно знайти правильні слова підтримки тим, хто хоронив цьогоріч сина, доньку, внуків.

Як підступає удушення до горла від того, коли юна дівчина наважується написати: "Тепер я вдова. Вдова героя".

Як тяжко усвідомлювати, що все твоє життя розбите на друзки. І ти той півник, що завис над прірвою.

Як мужньо підліток опізнає кисть тата-героя. За браслетом і тату. Як в 14 років ти різко стаєш чоловіком, який бере першу і дуже серйозну відповідальність за морг і похорон.

Коли раптово і різко із тебе струшує інфантилізм. Коли приходить цінність важливих речей.

Коли кохання – це не черговий гвіздок від картьє, а генератор чи акумулятор для твоєї справи. Коли кохана жінка стає твоїм волонтером номер один – і знаходить тобі з побратимами штани, джипи, валькірії і зуб дракона.

Коли приходить розуміння, що це не на 2-3 тижні, а довга боротьба. З потом, кров'ю і слізьми. Як оригінальний і неповторний Черчилль заповідав.

Коли ти знаєш, що обкладинка "Тайм" – це індульгенція від узурпації і спроби диктатури. Чи таки ні?

Коли ти стаєш злий і з холодною упевненістю, чому я/ми маємо перемогти. Щоб вижити. Щоби не було тих братських могил Бучі, Ізюма і Лиману. Пробачте всі, хто не дожив до нинішнього Різдва. Подяка вічна тим, хто вічно спить зі стягом в узголівʼї – таких все більше в телефонній книжці. Тяжко стерти.

Полуда спала.

Так у доменній печі "маленький українець" і "прості люди" переплавляються у громадян України. Яким уже буде діло, який стан нашої армії, нащо нам дороге ПРО. І чому твоє спасіння – у твоїх легких руках.

У нас не буде дому, ліпшого за цей. І скільки б не було соціальних виплат деінде, лише тут ти маєш змогу знайти нішу і стати лідером своєї сфери.

Але роботи буде багато. Знайти себе і точку опори. Відпустити Пушкіна, Дудя і Моргенштерна. І нарешті зрозуміти, що не можна бути "внєполітікі". Інакше ця "політика" періодично ступатиме у двері, як на світанку 24 лютого. Тут не дохлий Путін поможе, тут все упирається в нашу готовність рубати руки агресивним сусідам. І огородитися від зомбі фізично і ментально.

Оригінал