Ми самі винні в охренілості нашої поліції

Немає реформи – немає бодай мінімального відчуття, що за свої дії доведеться відповідати

А тепер напишу неприємне.

В теперішній абсолютній безкарності і охренілості м̶у̶с̶а̶р̶і̶в̶ національної поліції винні ми самі. Принаймні, почасти. З 2014 року так і не виникло жодної громадської ініціативи, яка б прицільно зайнялася реформою поліції. Відповідно, немає не те що самої реформ, а навіть натяку на неї. Як запустили в 2014-м патрульку (теж в основному силами донорів і зовнішніх команд) – так на тому все й скінчилося.

А немає реформи – немає в доблєсних сотрудніков й мінімального бодай відчуття, що за свої незаконні дії і виконання абсолютно диких наказів начальства доведеться колись відповідати.

Не секрет, що зміни в Україні роблять переважно громадські організації і ініціативи. З 2014 року було проведено аж дві великі успішні реформи, які виросли не з громадського суспільства – децентралізація і цифровізація, по одній на кожну владу (поправте, якщо не так, але я пам'ятаю лише ці). Все решта рухається тільки чи в основному тому, що цим день і ніч займаються сталі громадські команди.

Не виключення й реформа поліції. Немає команд – немає й реформи.

Розслідування – є. Допомога постраждалим – є. Хоча б приблизне розуміння того, наскільки все погано – є.

Але цього мало. Потрібно сказати Б – запропонувати і просунути рішення, яке б це змінило. Цього на "ринку" я не бачу від слова зовсім.

А без цього ми просто приречені замість верховенства права на верховенство колективного татарова.

Навіть якщо завтра нізвідки з'явитися найкращий закон, який передбачатиме масштабну реформу з передатестаціями і перенавчаннями (чи що там ще потрібно) – його впровадження мають контролювати десятки рук і голів, які в цьому шарять. Входити в комісії, контролювати їхню діяльність, писати звіти, розбиратися, що пішло не так, пропонувати нові законодавчі рішення, які це виправлять і так далі – це ж усе має хтось робити.

Ми в судовій реформі пройшли таке коло вже не одне. І саме тому бодай хоч щось кудись рухається, і є надія на те, що колись все зміниться.

І я не вірю, що на всю країну не набереться кілька розумних людей з розумінням того, що потрібно робити з цією шоблою, абсолютно ментально ідентичною нашому ворогу. То де вони всі?

Ми, ті хто в цьому вже не перший рік, готові надати весь досвід, контакти і інші ресурси, які маємо. Допомогти організуватися і допомагати робити.

То чого не вистачає? Варіант "нам просто подобається жити в гівні" прошу не пропонувати. Це не так.

Оригінал