Бункерний дід визнав свою поразку

Вчора в нього була істерика. А істерики йдуть у хід, коли інших аргументів не залишилося

189 повітряних тривог. Рекорд. Так Путін привітав нас із Днем Незалежності. Росіяни тижнями накопичували ракети, щоб потім в один день ударити більш масово, ніж ми звикли. Щоб у Києві час без тривог був коротшим, ніж час із тривогами.

Чи був у цьому військовий сенс? Навряд чи. Це як відкривати метро до пам'ятної дати. Тупа радянська традиція. Що то було тоді? Типова істерика. Від безсилля.

Істерики йдуть у хід, коли інших аргументів не залишилося. Коли перестав працювати навіть аргумент військової сили. Істерики – це завжди як явка з повинною. Визнання своєї поразки.

Путін повівся як класичний чоловік-аб'юзер, від якого пішла дружина, а він на річницю розставання влаштував дебош і п'яним кричав, що вона тільки його. Вкотре продемонструвавши, що колишня ухвалила правильне рішення. Позбувшись цього неадеквату.

Путін хотів зіпсувати свято? І навпаки наголосив на його важливості. Ті гості, які хотіли привітати нас, і так прийшли. Важливі гості та справжні друзі. А цьогорічний парад на Хрещатику такий, що йому не страшні російські ракети.

Путін знову продемонстрував справжні причини війни. Не міфічний вступ до НАТО, якого не було б. Ні денацифікації та демілітаризації. Причина – власне українська незалежність. Вона не дає йому спати ночами. І з нею він нічого не може вдіяти.

Путін кричав про НАТО, яке повзе до кордонів Росії. Але фіни та шведи вступили до НАТО, і Путін зміг відповісти лише чорним піаром на фінську прем'єр-міністерку. А українська незалежність змусила його розпочати війну. Поставити все на кін. І програти. Ми ще не виграли, ми платимо шалену ціну за незалежність, але Путін уже програв.

І він це знає. І тому влаштовує істерику від безсилля на День Незалежності України. Найважливіший день для нього в цілому році.

І найважливіший день для нас. Тепер найважливіший.

Оригінал