Причина путінського геноциду очевидна

Вона корениться у безкарності Росії за радянські злочини

Влітку 1941 року, коли зовнішній світ вперше дізнався про масові вбивства, що супроводжували нацистське вторгнення в СРСР, британський прем'єр Вінстон Черчілль пам'ятно заявив: "Маємо справу з безіменним злочином".

Це не так. У 1948 році ООН прийняла Конвенцію про геноцид, яка значною мірою заснована на далекоглядних зусиллях Рафаеля Лемкіна, юриста, який навчався у Львові, і ввів термін "геноцид". Він виходив із того, що злочини, скоєні в державному масштабі, не повинні залишатися безкарними. І попередив, що безкарність розглядатиметься як запрошення до нових злочинів. Якщо злочини проти людяності не будуть покарані, вони повторюватимуться, – пише Олександр Хара для Atlantic Council.

Бажаючи визначити геноцид, Лемкін виділив злочини, вчинені радянським режимом в Україні. Він назвав систематичні зусилля Кремля щодо знищення української нації "класичним прикладом радянського геноциду". Центральною подією кампанії геноциду СРСР в Україні було вбивство понад чотирьох мільйонів українців штучним голодом на початку 1930-х.

Радянська влада майже не зазнала жодних негативних наслідків унаслідок цієї безприкладної бійні. Справді, лише за кілька місяців після піку голоду США офіційно визнали СРСР. Зовнішній світ просто відмовлявся слухати жменьку мужніх голосів, як-от британський журналіст Гарет Джонс, який намагався пролити світло на апокаліптичну реальність голоду.

Замість того, щоб прославитися своїми викриттями, Джонс зазнав ганебних нападів зі сторони колег, міжнародних кореспондентів. Найгучнішим голосом був Волтер Дюранті, голова московського бюро The New York Times. Це багато говорить про те, як мало нам відомо про те, що цей опальний співучасник геноциду досі є володарем Пулітцерівської премії попри заклики позбавити його посмертно цієї нагороди.

З моменту відновлення незалежності 1991 року українці скинули пута радянської цензури та зафіксували всі масштаби Голодомору. У пострадянську епоху зростало усвідомлення геноциду голодом, що сприяло ширшій переоцінці тоталітарного минулого країни.

Чого не можна сказати про сучасну Росію. Далека від визнання голоду як акту геноциду, Москва продовжує применшувати чи заперечувати злочини СРСР проти людяності. Тим часом, Путін прагнув реабілітувати всю радянську епоху та побудував сучасну російську національну ідентичність навколо культового шанування ролі СРСР у розгромі нацистської Німеччини. Спроби засудити масові вбивства радянського режиму тепер зазвичай відкидаються як непатріотичні та антиросійські, а самого Сталіна знову відкрито славлять як великого лідера.

Враховуючи повну нездатність притягти Росію до відповідальності за злочини минулого, не дивно, що ці злочини тепер повторюються. Як і боявся Лемкін, безкарність підготувала ґрунт для нової ери звірств.

Ідеологічні засади сьогоднішнього геноциду було вперше закладено після української Помаранчевої революції 2004 року. Це українське продемократичне повстання стало переломним моментом для пострадянського простору. Багато хто в Москві сприйняв це з жахом, побачивши в цьому наступний етап відступу Російської імперії, що почався з падінням Берлінської стіни в 1989 році.

У відповідь Путін вступав у дедалі більш відкриту конфронтацію з Заходом, прагнучи відновити російську владу по всьому пострадянському просторі. У роки після Помаранчевої революції Кремль розробив поняття "русский мир", що означає спільноту людей за межами сучасної Росії, пов'язаних загальними узами мови, культури та релігії, які дотримуються вірності Москві.

У міру розвитку концепції "русского мира" державні чиновники та довірені особи режиму в Москві почали прямо ставити під сумнів законність розпаду СРСР та заперечувати події 1991 року. Все частіше можна було почути, як видатні діячі публічно заперечують суверенітет та національну ідентичність колишніх радянських республік чи повністю відмовились від ідеї незалежної України.

Ця нахабна імперська повістка понад десять років активно просувалася в російському інформаційному просторі за допомогою всього, від блокбастерів та документальних телефільмів до авторських статей і державних свят. Кремлівські фабрики тролів заповнили соцмережі ревізіоністськими історичними наративами, що виправдовують російський експансіонізм, тоді як нескінченний парад політичних ток-шоу, які курує Кремль, готував російську громадськість до майбутнього геноциду.

Важливою віхою цих зусиль стала публікація влітку 2021 року власного есе Путіна "Про історичну єдність росіян і українців". Цей історично безграмотний трактат на 5000 слів був широко розтлумачений як оголошення війни українській державності. Російський диктатор використав статтю, щоб повторити своє переконання, що часто висловлюються, що росіяни та українці – "один народ". А також, аби сказати, що більшість сучасної України займають історично російські землі. Насамкінець він вимовив трохи завуальовану погрозу, заявивши: "Я впевнений, що справжній суверенітет України можливий лише у партнерстві з Росією".

Попри таку публічну підготовку до геноциду, деякі спостерігачі були неготові до звірств, які відбулися після вторгнення Росії в лютому 2022 року. За кілька тижнів до вторгнення з'явилися повідомлення про докладні російські плани масових затримань, концтаборів і списки людей, яких потрібно вбити. Ці попередження широко відкинули як неймовірні, але вони виявилися надто точними.

Масштаби злочинів Росії за останні півроку, як і раніше, важко зрозуміти. Цілі міста перетворилися на руїни. Тисячі людей страчені. Мільйони насильно депортовані до Росії. Основна інфраструктура української держави методично знищується разом із культурною спадщиною. На територіях, що перебувають під російською окупацією, знищуються всі національні символи і сліди української ідентичності. Весь світ є свідком хрестоматійного прикладу геноциду, що розгортається в режимі реального часу на екранах смартфонів та в соцмережах.

Відчуття шоку від масштабів російських звірств зрозуміле. Однак важливо відзначити, що відомі елементи цього геноциду вже відбувалися протягом тривалого періоду в регіонах України, окупованих Росією з 2014 року. За останні вісім років Крим і Донбас стали чорними дірами з погляду прав людини. Ці діри відзначені придушенням української ідентичності, мови та історії поряд із фізичним витісненням українців і прибуттям громадян РФ. Вкотре безкарність призвела до ескалації.

Світ повільно розуміє геноцид росіян в Україні. Парламенти таких країн, як Канада, Чехія, Естонія, Ірландія, Латвія, Литва та Польща визнали російське вторгнення актом геноциду. Очікується, що інші наслідують їхній приклад. Водночас міжнародне співтовариство надалі відчуває значне небажання протистояти путінській Росії. Прихильники політики умиротворення вказують на ядерний арсенал Москви і наголошують на потребі підтримки діалогу з Кремлем для вирішення низки глобальних проблем. Вони стверджують, що Росія просто надто велика і важлива, щоб її ізолювати.

Цей наголос на компроміс, а не на конфронтацію ризикує ще більше підірвати міжнародну безпеку. Якщо Москві вдасться уникнути правосуддя за вчинення геноциду в Україні, інші авторитарні режими, напевно, побачать у цьому зелене світло. Зокрема, Китай уважно стежить за реакцією демократичного світу на вторгнення Росії та зробить необхідні висновки для своєї зовнішньої політики.

Тепер до болю ясно, що нездатність притягти СРСР до відповідальності в 1991 році була великою помилкою. Суд у стилі Нюрнберга, який викриває злочини радянської епохи, міг би полегшити пострадянський перехід до демократії та запобігти поверненню Росії до авторитаризму за Путіна.

Це робить ще важливішим, щоб Путін та його спільники тепер постали перед правосуддям. Навіть якщо вони залишаться при владі та поза досяжністю міжнародного права, ніщо не заважає цивілізованому світу провести заочний суд. Це дасть чіткий сигнал російському народу та авторитарним режимам у світі, що епоха безкарності за злочини проти людяності закінчилася.

Геноцид більше не є злочином без назви. Навпаки, світова спільнота офіційно визнає геноцид найтяжчим із усіх злочинів. Проте це не завадило сьогоднішній Росії спланувати і провести геноцидне вторгнення на очах у всіх. Сміливість Москви багато в чому завдячує відчуттю безкарності, породженому повною відсутністю відповідальності за злочини радянського режиму. Світ не може дозволити собі повторити ту саму помилку ще раз.

Переклад Gazeta.ua