Вони нас вбиватимуть, якщо ми дозволимо

Без жодної причини – просто за те, що ми українці

Мої дитячі роки пройшли у єврейському кварталі. Але я тоді цього не знав. Не знав, що численні дерев'яні будиночки із верандами-ліхтариками належали колись євреям, які становили до 1941 року більшість населення мого рідного міста. А потім прийшли нацисти і повели цих євреїв на розстріл. Чому вони пішли? Чому дали себе знищити, як худобу?

Гадаю, що відповідь проста – ті загиблі євреї були людьми. А тому до останньої чи передостанньої миті свого життя не могли повірити, що німці, які виглядали зовні такими ж самим людьми, почнуть їх вбивати. Ні за що. Просто за те, що вони євреї. Вбивати всіх – від дітей до бабусь з дідусями. А коли зрозуміли, було вже запізно.

Нам у дитинстві цього не розповідали. А на місці масових розстрілів євреїв був влаштований плодовий сад. Правда доходила до нас не вся і неофіційно. Офіційно ж жодних розстрілів ніби не було. Тодішня влада цього не заперечувала. Просто про це не говорили. Чому? Тому що ця влада також вбивала мільйони людей ні за що. Тому всі і мовчали, а замість співчуття до євреїв заохочувався побутовий антисемітизм.

Для чого я про це зараз? До того, що наш нинішній ворог – це онуки та правнуки тих, хто розстріляв мільйони власних громадян у сталінські роки, а потім насолоджувався підвищеними пенсіями. Вони досі вважають нас своїми громадянами. Тому нас вони будуть вбивати ні за що. Просто за те, що ми українці. Так само як німці вбивали євреїв за те, що вони євреї. І нічого, що всі ми колись разом дивились "Іронію судьби" та "Бріліантовую руку", разом слухали Висоцького та Жванецького, разом читали Ільфа і Петрова. Це все для російських вбивць не має жодного значення!

Ми маємо знати про це і не на мить не забувати, хто на нас напав. І єдиний спосіб не дати їм нас вбити – вбивати їх.

Оригінал