Годі шукати "зраду" в розблокуванні наших портів. Її там немає

Неможливість експортувати аграрну продукцію призведе до зростання цін та позбавить робочих місць тисячі людей

Дуже дивно, що в Україні багато зради стосовно можливості експорту зерна.

Дуже дивно, бо наша економіка дуже сильно страждає від того, що наші порти заблоковані. Це впливає на аграріїв. Бо вони не можуть продати вироблену продукцію. Страждає українська гривня, бо мільярди доларів експортної виручки не заходить в країну. Що створює передумови до подальшого послаблення національної валюти і може загрожувати ще більшим зростанням цін. Неможливість експортувати сьогодні призведе до рішення про майбутні посіви і буде ще довго впливати на врожаї в Україні. Це просто робочі місця для тисяч українців, особливо в Одесі та Одеській області. Це гроші, які так конче потрібні, щоб протриматись під час війни.

Тобто. Це наша проблема. Це не вирішення проблем в Африці за рахунок України. Це нам конче потрібно. А те, що це плюс вирішує ще африканські проблеми – просто факт. Ба більше, цей факт якраз допомагає нам домовлятися і, можливо, допоможе домовитись про розблокування портів. Чому? Тому що у Росії немає жодної мотивації розблоковувати порти. Вони нічого не виграють від цього. От взагалі нічого.

Чому вони домовляються? Скоріш за все, тому що на них тиснуть. Причому тисне не ООН, на які їм начхати, а хтось, до думки кого вони мають дослухатися. Скоріш за все це Китай. Якому дуже не подобається дестабілізація світової економіки. І якому дуже не подобається дефіцит продукції сільського господарства. Чому Китаю це не подобається? Ну по-перше для цього є 1,7 мільярда причин, 1,7 мільярда китайців, які чим далі, тим більше їдять. І для яких подорожчання продуктів харчування не є приємною історією. А китайські товариші вимушені орієнтуватись на думку 1,7 мільярда китайців, особливо у той рік, коли самий головний китаєць хоче переобратись на третій термін. По-друге, це сильні позиції Китаю у Африці. Він там давно домінує, давно окучує цей регіон. А це дає можливості. Але і додаткову відповідальність. Китай, умовно, бере шефство над цим регіоном. Як рекетир над кіосками. Та якщо у власників кіоску виникають проблеми із хуліганом, то вони приходять до свого рекетира і кажуть, що він має розібратися. Ось Китай, можливо, і розбирається.

Ця угода нічого не вимагає від України. Взагалі нічого. Ми не втрачаємо. Але значно виграємо. І це треба примудритися таку угоду назвати зрадою.

Ця угода не передбачає якогось перемир'я. Після того, як росіян змусили проявити добру волю на Зміїному, то в тому регіоні Чорного моря немає боїв. Чи означає ця угода, що якщо українські військові помітять біля своїх берегів російські кораблі, то вони не будуть стріляти? Звісно, ні. Будуть. І наявність таких можливостей, як і звільнення Зміїного, якраз і є додатковими факторами, які дозволили посадити росіян за стіл переговорів по цьому конкретному питанню. Бо як ми знаємо, росіяни поважають тільки силу.

Так, ця угода передбачає, що в Україну морем не зможуть доставляти зброю. Але вона і зараз не йде морем. То ж ми нічого не втрачаємо. А те, що росіяни будуть там щось перевіряти, то нехай. Це дозволить їм знову розповідати всім про свою перемогу, приховуючи свою поразку. Для нас головне – факти, а не те, що будуть розповідати на російському телебаченні. А факти такі, що острів Зміїний – український, вишки Бойко перетворились на металобрухт, а український експорт може відновитись. А росіяни не отримають нічого.

Чи є ця угода фактом? Ні. Вона ще може зірватися. Чи протримається недовго, бо росіяни можуть піти на провокації. Знов ж таки, тому що у них нема жодного інтересу допустити експорт української продукції. І вони можуть грати роль тих, хто хоче досягти компромісу. Але це жодним чином не впливає на поточну оцінку цієї потенційної угоди.

Немає зради. Розходимось…

Оригінал