Ми застерігали про небезпеку пʼять років тому. Нас не почули

Неготовність усвідомити екзистенційну загрозу з боку московської орди стала однією з причин тієї високої ціни, яку українцям доводиться платити сьогодні

П'ять років тому ми, як тодішні члени комітету Верховної Ради у закордонних справах, застерігали про екзистенційні небезпеки Україні з боку Росії, що тепер вже є очевидні всім, та наголошували на потребі значно посилити зовнішню політику держави у цьому контексті.

Наведу кілька цитат з першого за багато років стратегічного парламентського документу — постанови ВР з рекомендаціями парламентських слухань на тему: "Актуальні питання зовнішньої політики України", ухваленої 24 травня 2017 року за нашою з Ганна Гопко ініціативою і розробленої з допомогою провідного правника-міжнародника Володимира Василенка.

"Протидія збройній агресії Росії проти України, відновлення територіальної цілісності України… є ключовими пріоритетами і визначальними завданнями української держави в цілому і української дипломатії зокрема".

"Зовнішня політика України має будуватися з урахуванням того, що російська влада розглядає Україну своїм екзистенційним ворогом, ставить під сумнів її право на існування як незалежної держави та переслідує остаточну мету — тотальне знищення України як нації, суб'єкта міжнародного права та геополітичної реальності".

"Збройна агресія Росії проти України не є випадковістю і триватиме принаймні доти, доки Росія утримуватиме окуповані нею території.

Небезпека ескалації конфлікту і переростання його у повномасштабну війну є реальною.

Відтак сили оборони та відповідні державні органи України мають перебувати у постійній готовності до відбиття збройного наступу російсько-терористичного війська, а саме підрозділів Збройних сил Російської Федерації та незаконних збройних формувань.

Важливим є постійне системне зміцнення обороноздатності країни та розбудова конструктивних відносин з західними демократіями та її ключовими інституціями – НАТО і ЄС".

"Україна … підтверджує своє право на самооборону, передбачене статутом Організації Об'єднаних Націй, і наполягає, що остаточне вирішення конфлікту можливе лише за умови деокупації АР Крим та м. Севастополя, а також окремих районів Донецької і Луганської областей".

"Метою зусиль України має стати повномасштабна реалізація міжнародно-правової відповідальності Росії як держави-агресора.

Росія своїми діями систематично порушує вимоги сучасного міжнародного права, свідомо руйнує міжнародний правопорядок і створює реальну загрозу міжнародному миру і безпеці.

Зловживаючи своїм правом вето у Раді Безпеки ООН, Росія паралізує роботу цієї важливої міжнародної інституції і залишається безкарною за вчинені нею міжнародні злочини".

"Збройна агресія Росії проти України висвітлила неефективність існуючих структур міжнародної безпеки. Їхні механізми не враховують те, що Росія в своїй зовнішній політиці керується правом сили, а не силою права.

Політичні декларації Росії про прагнення до миру покликані слугувати маскуванню її справжніх агресивних намірів щодо сусідніх держав та західних демократій.

Єдиною структурою, спроможною протистояти агресивним намірам Росії є НАТО.

Тому поряд із зміцненням національного сектору безпеки України першочерговим завданням для нашої держави є набуття повноправного членства в Північноатлантичному Альянсі…"

На жаль, цей парламентський документ не знайшов тоді належного відгуку ні в суспільстві, ні у виконавчій владі.

Нерозуміння і неготовність усвідомити жорстокі реалії життя та екзистенційну загрозу з боку московської орди більшістью нашого суспільства п'ять років тому стала однією з причин тієї високої ціни, яку українцям доводиться платити сьогодні для захисту своєї свободи і права на життя.

Тож маємо тепер мобілізувати свій дух і волю та здобути українську перемогу, що назавжди убезпечить майбутнє наступних поколінь.

Оригінал