Століття гноблення викували дивовижну стійкість України

Українці знають, що таке страх. Вони також знають, як його подолати

Так само, як у людини можуть бути проблеми з психічним здоров'ям, на суспільство можуть впливати емоційні та психологічні фактори стресу, які його формують, — пише Піт Шмігель для Atlantic Council.

Деякі українські психологи-практики та соціологи раніше підтримували ідею, що Україна страждає від хронічного посттравматичного стресу, або ПТС, який історично накопичувався внаслідок таких подій, як репресії в країні за російського імперіалізму, Голодомор, Друга світова війна та систематичне придушення національних прав та прав людини за радянських часів.

З цього випливає, що національна ПТС України серйозно посилилася подіями останніх восьми років. Це вбивства протестувальників під час Євромайдану, анексія Криму, війна на Донбасі, й, звісно, ​​повномасштабне вторгнення РФ із лютого 2022 року. Особиста участь у війні понад півмільйона українських солдатів, тисяч співробітників соціальних служб і незліченна кількість громадян України, яких зачепила війна.

Хоча це може здатися нелогічним, ПТС України справді може зіграти роль в обороні країни та майбутньому повоєнному відновленні.

Важливо відзначити, що ПТС не є статичним. Ті, хто потерпає від нього, часто адаптуються чи компенсують свій стан у різних ситуаціях.

Давайте перейдемо від індивідуального рівня до національного в тому, як "розігрується" ПТС, особливо через когнітивні симптоми, тобто як думаємо, і симптоми збудження, тобто те, як поводимося і реагуємо на ситуації.

З погляду пізнання, ключовим симптомом ПТС може бути стійке відчуття страху, гніву, сорому чи провини. Тут суб'єкт може або недооцінювати, або рекомпенсувати свої почуття. З однієї сторони, це може означати втечу та саморуйнівну поведінку. У контексті неспокійного минулого України мало кого дивує відносно високий рівень алкоголізму та суїцидальних нахилів у країні.

З іншої, управління ПТС може означати вищий рівень активного прийняття рішень чи вибір зіштовхнутися зі страхом і боротися, а не завмирати чи втікати. Крім потужних рушійних сил патріотизму і демократичних цінностей цей рефлекс проливає світло на дуже високий рівень української стійкості та самомобілізації, продемонстрований під час останнього акту російської імперіалістичної агресії.

Українці знають, що таке страх. Вони також знають, як його подолати. Це включає склеювання в негараздах. Справді, деякі дослідники поведінки вважають, що для багатьох людей з ПТС може існувати система безпеки, заснована на мозкових ланцюгових реакціях і хімічних процесах, відповідальних за соціальну приналежність.

Це хороші риси для поточного періоду відкритих бойових дій, та майбутньої фази відновлення, яка сама по собі може бути джерелом страху і занепокоєння. Відновлення України буде не лише політичним, економічним та соціальним, а й потенційно психологічним процесом. Колективне та суспільне зцілення буде кермом у бурхливому морі, яке чекає на українську націю.

Ключовим симптомом для багатьох, хто відчуває ПТС, є підвищена пильність. Суб'єкти не бажають повторної травми. Вони постійно оцінюють та сканують своє фізичне, духовне, соціальне та емоційне оточення на наявність ризиків. Коли це не розпізнається, не лікується чи не контролюється, це може призвести до психологічного паралічу, захисної реакції, гніву та високого рівня ізоляції, які, можливо, було видно у деяких фрагментах довоєнної політики України.

З іншої сторони, в умовах кризи це також може бути майже надзвуковою навичкою виживання на індивідуальному, організаційному та національному рівнях. В багатьох українців буде надалі за умовчанням навичка — виявляти, оцінювати і знижувати ризики. Почасти це обумовлено непропорційно великою кількістю ситуацій високого ризику, з якими зіткнулася їхня країна.

Західні аналітики часто відзначають вражаючу оперативну самостійність та активність, яку демонструють українські військові та навіть окремі українські солдати на полі бою. Згадайте сапера, чия ініціатива призвела до знищення цілого батальйону російських танків на річці Сіверський Донець. Крім хоробрості, історичний досвід України також може зіграти свою роль. Чимало українців емоційно запрограмовані на боротьбу з небезпекою. Це один із збочених дарів їх успадкованої історичної травми.

У повоєнній Україні, ймовірно, відбудуться великі соціальні зміни. У певному сенсі, в українців буде більше можливостей, ніж у більшості суспільств, для процвітання в таких складних умовах. Ця стійкість, яка всіх захоплює, лежить в основі нинішнього роману між світом і Україною. Вона, принаймні частково, заснована на минулому досвіді, як особистому, так і успадкованому. Зрештою, наші найкращі терапевти — це наш досвід.

Психологічна сила українського суспільства, ймовірно, ще більше зросте у післявоєнний період. Існує великий обсяг досліджень і практики, що вказують, що відчуття підвищеної безпеки є передумовою для лікування ПТС. Щодня без бомб — це не лише день без смертей та поранень, а й день безпеки та простору для особистого та національного відновлення на емоційному рівні. Згодом цей процес набере значних обертів.

Протягом багатьох років українці жартували, що їхня країна така чудова, бо Бог знав, що їм доведеться жити із найгіршим сусідом на планеті. Жахи нинішньої війни наголошують на глибоко руйнівному впливі деструктивного ставлення Росії до України. Водночас багатовіковий травматичний досвід сформував нинішню Україну таким чином, що це може сприяти поразці Росії та дозволити українцям побудувати краще майбутнє.

Переклад Gazeta.ua