Десять причин, чому нинішня війна стала можливою

Їх аналіз та зроблені висновки допоможуть зробити так, щоб це вже напевно була остання велика війна у світі

Багаторічні зусилля політичних, інтелектуальних, громадських та релігійних лідерів всього світу були спрямовані на те, щоб у світі (і вже точно в Європі, що була основним театром двох світових воєн) більше ніколи не було великої війни. Попри ці зусилля, велика війна вибухнула. Як таке стало можливим?

А це стало можливим тому, що політичні, інтелектуальні, громадські та релігійні лідери всього світу, попри гарні наміри, зробили дуже багато помилок.

Ось десять причин нинішньої війни. Їхній аналіз та зроблені практичні висновки допоможуть зробити так, щоб це вже напевно була остання велика війна у світі, й вже точно остання війна в Європі. Відмова від аналізу та практичного впровадження висновків означає, що наступна війна не забариться.

1. Імперіалізм

Основною причиною двох світових війн був імперіалізм — боротьба імперій за ресурси, що знаходяться на теренах інших народів. Людство зробило чимало висновків з цих війн, включаючи визнання права народів на власні суверенні держави. Імперії припинили своє існування. Але не всі.

Росія — одна з останніх імперій світу, динозавр ХХІ сторіччя не лише в розумінні анахронічності. Ця метафора ілюструє також ставлення імперій до навколишнього політичного середовища. Рептилії не мають друзів, вони розглядають всі рухомі об'єкти як потенційну їжу. Так само навколишні території та їхнє населення розглядаються імперією виключно як ресурс.

Російська радянська імперія взяла участь у перемозі над нацизмом, і тому їй було дозволено зберегти свій імперський характер, оминути деколонізацію. Невивчені уроки Другої світової повернулися великим злом. Експансіоністська політика Гітлера не може бути успішною без політики "умиротворення агресора" Чемберлена. Російські злочини у Східній Європі у 1945, 1956, 1968 не були засуджені.

Демократичний світ важко прийняв навіть перший етап розпаду імперії у 1991 році, але тоді імперія розпалася не до кінця й відчуває фантомні болі реваншу та ресентименту. Російській імперії було дозволено мати "зони впливу" та пригноблювати власні народи (нагадаю, що навіть за офіційними даними 20% населення РФ — пригноблені національні меншини, а насправді цифра набагато більше, бо люди вказують себе при переписі росіянами, щоб подолати обмеження прав). Демократичний світ заплющив очі як на гноблення та русифікацію народів всередині імперії, так і на намагання повернути народи, що звільнилися від імперії, до її сфери впливу. Це породило безкарність.

Висновок: світ має стати непримиренним до пригноблення народів, до втручання колишніх імперій у справи своїх колишніх колоній.

2. Авторитаризм

Толерантність демократичного світу до авторитаризму породжує війну. Коли в країні немає вільних виборів, незалежних медіа та громадських організацій, коли за одне слово "війна" чи поширення будь-якої інформації навіть про втрати власної армії, навіть за пікет з чистим аркушем паперу можна потрапити за ґрати — тоді можливо все.

Авторитарний режим стоїть на масовій пропаганді. Джордж Орвелл писав антиутопію, а її використали як підручник, як керівництво до дії. Британський журналіст Пітер Померанцев розбирає цю систему у своїй книзі "Нічого правдивого й усе можливе".

Особливо важливу роль у системі пропаганди відіграє Російська православна церква, яка легітимізує, благословляє й освячує насильство.

Висновок: світ має стати непримиренним до авторитарних режимів, бо вони породжують війну.

3. Архаїзація

Імперський ресентимент і реваншизм втілюються не лише у зовнішній політиці. Росія інсталює все більш архаїчні політичні, економічні, релігійні та культурні системи, тож не дивно, що й людський капітал деградує.

В економіці Путін здійснив перехід від олігархічно-феодальної моделі 1990-х до тиранічно-силової — російські олігархи з незалежних центрів впливу перетворилися на людей, яким диктатор доручив управляти активами (аналог в російській історії — опричники).

На відміну від нацизму, комуністичні злочини так і не були засуджені. В результаті культ сили, культ насильства ("побєдобєсіє") в Росії став державною ідеологією, діти змалечку виховуються у культурних кодах війни, а демократичний світ сприймав цю дикість і варварство як культурну особливість (тут зіграла роль і постмодерна відмова від ієрархії цінностей та готовність прийняти всіх такими, як вони є).

Виховання на культі насильства разом з архаїзацією всіх суспільних систем призводить до здичавіння людей. Такі дикуни здатні до вчинення будь-яких злочинів, а західна толерантність сприймається ними як слабкість.

На індивідуальному рівні світ давно визнав модерні цінності прав людини. А в міжнародній політиці продовжують панувати архаїчні цінності права сили.

Висновок: світ має навчитися розрізняти культурні особливості та насадження архаїчних культів насильства й права сильного.

4. Нафта

Нафтовий технологічний пакет потребує величезної концентрації капіталу. Там, де нема ринків капіталу, це призводить до збільшення ролі держави та посилення авторитаризму. Викопне паливо породжує не лише глобальну екологічну кризу, а й війну. Нафта пов'язує нинішню війну з коронавірусом, кліматичними змінами та іншими ознаками наближення до фазового бар'єру: тут виникають війни не за ресурси, а за ідентичність (Тридцятилітня війна, наприклад).

Висновок: світ має прямувати до зменшення частки викопного палива в енергетичному балансі, таким чином знижуючи вагу нафтових автократій у міжнародних справах.

5. Провал російських інтелектуалів

Російські інтелектуали виявилися нездатні створити своєму народові картинку майбутнього — отже, залишилася лише картинка минулого, мрія про відновлення імперської величі.

Більшість нинішніх російських інтелектуалів також виявилася імперіалістами, так само як і значна частина російської культури (Пушкін, Булгаков, Бродський — найбільш відомі приклади). Їхня картина світу сповнена шовінізму, неприйняття незалежності інших народів. Побутує вислів, що російський ліберал закінчується на українському питанні.

Зустрівшись з авторитарним пригнобленням, російські інтелектуали або стали на службу режиму, або обрали стратегію "перечекати зло". Тих, хто обрав свідоме протистояння режиму, можна порахувати на пальцях.

Висновок: світ має підтримувати російських інтелектуалів та митців, які борються з авторитаризмом, і не ставити на одну дошку активних борців з режимом та його пасивних жертв, і тим більше пасивних спостерігачів.

6. Глобальне поширення імперського впливу

Російські медіа по всьому світу, куплені на нафтові гроші політики, журналісти та інтелектуали роззброїли світ перед РФ. Певним чином можна говорити про глобальну корупцію еліт з боку РФ. Водночас політики-популісти, не гребуючи російськими грошима, підтримували російські наративи для нарощування власної популярності супроти традиційного, більш консервативного істеблішменту.

Культура та спорт поза політикою — як виявилося, ця теза хибна. Авторитарний режим використовує їх для просування себе та своїх інтересів, для створення привабливого образу "авторитаризму з людським обличчям".

Однак російське втручання у світову політику не обмежується пропагандою та розвідувальними операціями. Величезна армія хакерів та агентів інформаційного впливу ("ботоферми") втручається у роботу критично важливих інформаційних систем, маніпулює масовою свідомістю та розпалює конфлікти по всьому світу, намагається вплинути на вибори й референдуми. Спецслужби демократичних країн у своїх звітах відзначають десятки випадків активного російського втручання, від Угорщини до США, від Великої Британії до Іспанії.

Висновок: світ має обрізати канали глобального інформаційного впливу та жорсткіше ставитися до спроб втручання у вибори та роботу інформаційних систем.

7. Інтереси замість цінностей

Коли інтереси переважають над цінностями, тоді втрачаються моральні орієнтири, наслідком чого стає етичний дефолт (за висловом Павла Казаріна). Втім, інтереси завжди засновані на цінностях, тож якщо цінності поступаються інтересам, значить, насправді в основі лежать інші цінності — одні декларовані, інші справжні.

Демократичний світ заплющив очі на російське вторгнення в Грузію, злочини на Близькому Сході, анексію Криму та вторгнення на Донбас. Адже головне — це заробити гроші на великому російському ринку та забезпечити пристойні ціни у платіжках європейських виборців. Безкарність попередніх злочинів породжує вседозволеність та нові, жахливіші злочини. Більше того, після 2014 року європейські країни, порушуючи ембарго, продовжували продавати РФ новітнє озброєння, що дозволило надзвичайно посилити її воєнний потенціал.

Не лише уряди, а й корпорації люблять заробляти на співпраці з авторитарними режимами. Великі міжнародні корпорації хизуються розлогими кодексами корпоративної соціальної відповідальності, але радо оплачують війну, гноблення й насильство.

Наявність непрозорих анклавів у світовій фінансовій системі створює основу процвітання авторитарних та диктаторських режимів, можливість відмивати та зберігати гроші, якими потім оплачується війна та поширення глобального прихованого впливу.

Висновок: світу потрібно посилення корпоративної та урядової відповідальності за співпрацю з авторитарними режимами та додаткові заходи проти відмивання ними грошей.

8. Міжнародні організації

Вся система наших улюблених абревіатур провалилася, бо ніхто в міжнародних організаціях не розуміє, як діяти в умовах не локального, а повномасштабного конфлікту. Наприклад, як має діяти Рада безпеки ООН, коли агресором є постійний член Ради безпеки? Виклики для миру зростають, а інституції не можуть з ними впоратися, бо були створені для іншого рівня викликів.

В результаті виникає поведінка, яка сприймається жертвами агресії як лицемірство й демагогія. Характерно, що лише половина країн проголосувала за виключення РФ з Ради ООН з питань прав людини, і це було вже після оприлюднення інформації про жахливі воєнні злочини. Світ може не визнати режим, який незаконно захопив владу, але надавати йому можливість голосувати в міжнародних організаціях, як це сталося з Білоруссю.

Особливо важка форма паралічу міжнародної політики настає при навіть незначних натяках на використання ядерної зброї. Щоразу це означає, що ми втрачаємо запобіжники перед ядерною війною.

Висновок: потрібне перезавантаження міжнародних організацій, щоб діяти в умовах викликів нашого сторіччя.

9. Постправда

Постмодерна толерантність до вираження будь-яких думок, нездатність захистити істину призводять до знецінення науки та інтелектуальних досягнень людства, до захоплення трибуни будь-якими екзотичними віруваннями, аж до "пласкої Землі". Наслідком цього є втрата критичного мислення та морального компасу. Неможливо подолати зло, якщо не зрозуміло, що таке зло, якщо добро і зло — це лише слова для називання двох рівноправних точок зору.

На додачу до цього сучасні мас-медіа спрощують картину світу у масового споживача, підживлюють антиінтелектуалізм, створюють у громадян враження повної зрозумілості, власної обізнаності, роззброюють їх проти пропаганди, "альтернативної правди" й фейкових новин. Цим користуються авторитарні режими, оплачуючи не лише глобальне поширення власної картини світу та власної версії історії, а й інформаційну гегемонію: адже країна, постійно присутня у новинах, здається важливішою та зрозумілішою, ніж та, якої в новинах немає. В результаті вводяться в оману не лише пересічні громадяни, а й професіонали, що працюють з інформацією, які можуть таким чином прогледіти важливі речі.

Висновок: світові потрібні нові стандарти медіа та освіти для запобігання інтелектуальній деградації.

10. Провал світових інтелектуалів

Значна частка світових інтелектуальних лідерів втратила моральний компас, вимагаючи від України капітуляції, а від власних урядів — відмови від допомоги, закликаючи замість захисту від насильства до діалогу між жертвою та насильником тощо.

Комусь ідеологія заступила аналіз реальності — виявилося, що автори університетських курсів про критичне мислення самі мислять шаблонами. Комусь забракло сміливості називати речі своїми іменами. Хтось загубився у напівтонах, раціоналізації зла. Інші стали на службу великих грошей, виправдовуючи інтересами співпрацю зі злом.

Мало хто виявляє сміливість визнати власну некомпетентність, тож ми вислуховуємо сентенції про події в Україні від людей, які не мають про неї жодного уявлення. Водночас синдром "білого колонізатора" заважає інтелектуалам почути голос України та інших народів (у тому числі народів Росії), голос з-поза меж власного досвіду. Західні інтелектуали дивним чином поєднали постмодерне прийняття дикунства та модерне відчуття інтелектуальної і навіть моральної вищості "білої людини".

Висновок: світові потрібна нова інтелектуальна оптика для розуміння подій поза межами щоденного досвіду, а також сильний моральний компас, який виведе з блукання у постмодерному релятивізмі.

Хочу закінчити фразою Мартіна Лютера Кінга: "Насамкінець ми пам'ятатимемо не слова наших ворогів, а мовчання наших друзів".

Оригінал на Site.ua