У рашистів — нова стадія. Вони хочуть помсти

За Льоху, за Пашку, за Сашку, яких убили прокляті бандерівці

Війна не закінчиться за місяць. І за два. І навіть за п'ять, швидше за все, не закінчиться. Пентагон каже, що ще рік. Що ще, як мінімум, до зими. Пентагону тепер вірю, як собі.

Але я думаю навіть більше.

Скільки? Я не знаю.

Але не завтра й не наступного тижня точно.

Російське населення переживає сьогодні саме ту ж стадію, яку воно переживало між Першою і Другою чеченськими війнами. Першу чеченську російське суспільство — тоді воно ще було суспільством — не прийняло зовсім. Лейтмотивом було "ні війні".

Через два з половиною роки — навіть менше, від підписання миру в Хасавюрті 31 серпня 1996 року до початку другої серії у жовтні 1999-го в Чабанмахі та Карамахі — головним лейтмотивом населення (суспільства там уже не було) стало "мочити в сортирі".

Якщо у 1995-му вид палючих російських солдатів на вулицях Грозного викликав лише бажання припинити цю бійню, то в 1999-му ці ж кадри викликали в них уже бажання помсти. Під час другої війни російська армія входила до Чечні з одним лише бажанням — мстити.

Наші хлопчики не могли померти у Грозному просто так. Це не могло бути марно. Отже, їх усіх треба вбити.

Замочити у сортирі.

Зараз там відбувається те саме. Усі, хто міг втекти, дезертирувати, відмовитись — втекли, дезертирували, відмовилися. Їх більше нема. Залишилися лише ті, хто готовий подихати. За Льоху, за Пашку, за Сашку, яких убили прокляті бандерівці. За ВДВ. За нас, за вас та за спецназ. За Русь усрусь.

І тепер вони гуртуватимуться навколо тієї самої ідеї — наші хлопчики не могли загинути під Києвом просто так.

Отже, їх усіх треба вбивати.

Нехай спробують, звісно.

Але стадія там нині така.

Потім вони свого царя, безумовно, скинуть. Навколо одного якось вже згуртувалися у 1914-му, а в 1918-му вони ж його й розстріляли. Проти цього теж з вилами та голою дупою попрут. Коли роками не буде що жерти, дупу витиратимуть газетою "Правда", туалетний папір буде тільки в ковбасі, а ковбаса — тільки у верхівки партактиву. Це неминуче. Багнети в землю, наплювати, наплювати, нам набридло воювати — все це обов'язково буде.

Але не зараз. Зараз вони гуртуються навколо ідеї помсти. А в середині цієї ідеї — Путін. Отже, вони гуртуються навколо нього.

Проста геометрія, нічого не вдієш.

Якщо Путін вирішить все ж таки провести мобілізацію в найближчий рік — у нього з цим не буде взагалі жодних проблем.

У нього вже зараз немає жодних проблем із поповненням особового складу. У військкоматах повно бажаючих підписати контракт. Строковики готові переходити на контракт через одного. Те саме було і в Другу Чечню. Лише два роки тому вся країна була шокована тим, що відбувається, а щойно оголосили набір — у військкоматах були черг . Натовпи! Я це бачив на власні очі.

Так, ідеєю була помста, але вона була все ж таки на другому плані. А на першому були гроші. $860 на місяць. Сума на ті часи дуже велика. Якщо Путін платитиме зараз хоча б 50 тис. руб., від охочих поїхати мочити бандерівців у нього відбою не буде.

Повірте мені.

Я знаю.

І жодні переговори зараз не мають жодного значення. Ви взагалі можете не звертати на них уваги. Всі ці зустрічі Арахамії з Медінським — це просто білий шум. Най буде, звичайно, але зараз вони абсолютно безрезультативні.

Переговори можуть мати результати лише у двох випадках.

Або одна із сторін не здатна більше продовжувати бойові дії.

Або обидві сторони досягли паритету сил і не здатні більше ні просунутися, ні продовжувати завдавати шкоди противнику.

Перший варіант — варіант Фінляндії. Так, фіни за три місяці Зимової війни накришили сто п'ятдесят тисяч орків. Але через три місяці вони не могли більше вести війну.

А СРСР, незважаючи на такі гігантські втрати, міг.

Тому фіни змушені були сісти за стіл переговорів та віддати території.

У нас ситуація поки що інша. Так, орків накришили двадцять тисяч. Але.

І Україна, і Росія бойові дії:

а) вести можуть;

в) вести хочуть;

с) вести мотивовані.

Отже, все вирішуватиметься на полі бою.

Ви всі думаєте, що російська армія слабо мотивована, що там одні утирки, над якими ми іржемо — і значною мірою це справді так і є, — але ось у чому проблема.

Найпростішим не потрібна складна мотивація. Найпростішим досить мотивації простої. І проста мотивація в голові найпростіших працює.

Хочете, скажу, яка у них мотивація?

"Хохли чота розвийобувались, треба їм пизди дати"

Ось і вся їхня мотивація.

Усе! Більше там нічого немає!

І вона працює чудово.

Перегляньте фотографії Бучі та Ірпеня після орди. Подивіться, що вони пишуть своїм гівном на стінах. Саме це. "Хохли підараси". "Хохли, здохніть".

Ось і все, що найпростішим треба мати в головах, щоб цар натовпом відправляв їх закидати ворога своїми обгорілими трупами.

І це працює.

Це завжди там працювало.

І завжди буде.

Більшовики провели чудовий експеримент. О так. Просто знімаю капелюха. Експеримент вдався на мільйон відсотків. Якщо десятиліттями — а до цього віками, століттями — вбивати все, що хоч на вершечок підноситься вище за пляшку "Жигулівського" — ви отримаєте те, що отримали.

Країну АУЄ. Країну "Сдохни ти сьогодні, а я завтра". Одну суцільну Колиму, один суцільний Дальлаг від моря до моря. Де половина зеки, половина вертухаї.

Країну, в якій своє життя не коштує ні копійки, не те, що чуже.

Що ви хочете від країни, в якій десятиліттями головним сенсом життя за Уралом було взяти велосипедні ланцюги, арматуру, заточки — та йти вбивати тих, хто живе у сусідньому районі?

Хімммаш на Тяжмаш. Зустрічаємось посередині.

А потім "швидка" розтягує трупи з проткнутими животами та пробитими головами.

То чого ви від них чекаєте, коли вони із цим світоглядом прийшли в Україну?

Не в сусідній район. У чужу країну.

Наказ убивати людей у ​​Бучі надходив від Путіна чи ні? Коли ви порушуєте цю тему, навіть коли ви берете участь у таких суперечках, ви спотворюєте реальність. Тому що підґрунтям цього є той самий пошук хороших росіян. Ну, вони ж не самі це зробили, це їм такий наказ прийшов.

Ні!

Самі!

Їм не треба жодного наказу! Їм не треба жодного наказу, щоб убивати та катувати людей!

У Чечні я двічі не дав розстріляти людей. Один раз просто людину, яка йшла повз наш блокпост. Його схопили, прив'язали до дерева, лишили так на всю ніч взимку в горах, а вранці потягли розстрілювати. Я прокидаюся — до дерева прив'язана людина в напівпритомному стані. Наразі розстріляємо. Та ви чого, охреніли чи що? Бійка. Дійшло до хапання зброї. Не дав убити людину.

Вдруге — коли з міста під обстрілом виходила група жінок. Під білим прапором. Вася-чоботар підняв автомат. "Там бойовики в середині, вони їх ховають". Я задер його ствол у небо. Черга пішла у хмари. Ти охуїв чи що? Це жінки! Жінки! Баби, жінки та діти! Та хай хоч сто бойовиків — най ідуть! В його очах було нерозуміння. Я був зрадником тоді в його уявленні.

Ні в першому, ні в другому випадку жодних наказів катувати людину і розстрілювати жінок не було.

Вася-чоботар — тихий, спокійний, добрий хлопчина. Розумні очі. Безвідмовний товариш. Надійний друг.

Цей тихий розумний хлопець за своєю ініціативою спокійно вбив би півтора-два десятки жінок. І так і не зміг зрозуміти, чому я не дав йому це зробити.

Просто йшли, просто шмальнув, просто вбив. Усе.

І жодного Путіна не треба.

Точність формулювань тягне за собою точність усвідомлення реальності. Не треба жодних евфемізмів. Не слід шукати нових термінів. Не треба жодного слова "рашизм". Навіть "орки" і "Мордор", що часто вживаються мною, — це так, гра слів, спроба знайти ерзац-заміну.

Але речі слід називати своїми іменами.

А своє ім'я у того, що відбувається в Росії, тільки одне.

Фашизм.

До Росії прийшов фашизм. Росія — фашистська країна. Не "як фашистська", не "як Німеччина" — а саме фашистська. Фашизм там був завжди, але тепер він оформився остаточно і став державною ідеологією, національною ідеєю.

На українську землю прийшли фашисти.

Крапка.

Деякі з них можуть мати розумні очі.

Але, на відміну від Німеччини, добивати фашизм у його лігві в Москві цього разу ніхто не збирається. Ніхто не окупуватиме Росію. Ніхто не буде встановлювати там окупаційні адміністрації та вводити план Маршалла щодо денацифікації. Не буде генерала Макартура, який розробить і блискуче втілить у життя план перезавантаження Японії. Не буде "пойнт Чарлі" і Віллі Брандта, що кається.

Поки що, принаймні.

Поки що все закінчиться тоді, коли сторони або досягнуть паритету і зупиняться там, де зупиняться, або тоді, коли російські війська будуть викинуті з території України та заберуться додому.

Але сама Росія при цьому нікуди не подінеться. І фашизм у Росії нікуди не подінеться. Доки буде Путін, там буде фашизм. Путін будуть ще років десять-п'ятнадцять.

Отже, ще років десять-п'ятнадцять на кордоні України існуватиме фашистська держава з ядерною зброєю та мотивацією мочити хохлів у сортирі.

І нікуди від цього не подітися.

Все тільки починається.

Та й навіть після Путіна... Там ніколи нічого не змінювалося незалежно від ладу. Улус Джучі. Удільні князівства. Царизм. Більшовизм. Сталінізм. Путінізм. Або травоїдний ельцинізм.

Тричі в історії ця країна була відносно демократичною — вперше за Лжедмитрія, якого вони самі за цю свободу й убили. З лютого 1917-го по жовтень 1917-го. І з 1991 року до 1993-го. Решту часу Росія завжди, як неваляшка, поверталася у свій вихідний стан.

Ну, ви і так все розумієте, не буду розтікатись мислію по дрєву.

І треба бути готовим до цього. Щоб не зламатися психологічно від неможливості перемоги найближчим часом та обіцяних шашликів.

Тому що зайвий, необґрунтований оптимізм небезпечний так само, як підступна "зрада".

Я ось зараз читаю Володимира Горбуліна. Він пише, що за всю історію воєн слабша армія перемагає сильнішу приблизно в 30% випадків. Але за однієї умови — вона захищає свою землю.

Це саме наш випадок. Україна переможе. Безперечно. Однозначно. Я в цьому не сумніваюся взагалі жодної секунди. Але шлях до перемоги буде довгим.

І ось саме до цього треба бути готовим.

Оригінал і реквізити для підтримки проєкту "Журналістика без посередників"