Бойовий дух білорусів гартується зараз в Україні

У чому секрет перемоги? Найперше – в силі духу народу

Ще на один день ближче до перемоги. Героїчні ЗСУ та наші бойові командувачі ламають усі прогнози. Уже, мабуть, разів десять. Бо є арифметика, а є сила духу. У перші дні війни, коли визнані світові аналітики та розвідки давали нам 72 години, вони ж мали рацію. Бо знали, що проти арифметики не попреш. І проти влади, яка перед реальною загрозою говорила, що ми б збільшили оснащення збройних сил та їх чисельність, але ж нам тоді на дорожній дерибан не вистачить, а головне - шашлички на майскіє. І проти проваленого переозброєння війська та загубленої ракетної програми. Та й узагалі - хіба можна протистояти рашистській армаді? А виявилося, що можна. І перемагати її можна, і гнати куди якомога далі. Так і зараз, аналітики беруть до рук порівняльні таблиці, вираховують оту перевагу в п'ять до одного й роблять абсолютно логічний висновок, що от зараз то вже справа зовсім погана, буде оточення, критичні обставини... А в нас єдине оточення в Маріуполі. Та й там уже порушені всі аксіоми можливостей війни.

У чому секрет перемоги? Найперше - в силі духу народу. Він може дуркувати, бути дуже безвідповідальним. У ньому й зараз задосить погані, яка лише затаїлася. Але лицарів, козаків, січових стрільців, упівців ніколи не було надто багато. І сьогодні наша власна арифметика дає, мабуть, найвищий відсоток лицарства за всю кількох тисячолітню історію Руси-України.

Але зараз хочу зробити дуже крутий віраж до іншого народу, який, згідно з нормами міжнародного права, сьогодні перебуває з нами у стані війни. Ні, не про смердючих і мерзенних мoскалів. Вони ж не люди. Всі купою. Я про білорусів. Вони не зупинили окупацію своєї країни й не змогли зашкодити вторгненню із своєї території. Маємо за що озлобитися, а насправді - лише відчуття жалю та співчуття.

А я ж вам нагадаю, що стартували ми з різних позицій. Не дивуйтеся, але вони з кращих. Українці в 1991-му обирали нікчему й зрадника Кравчука, який заклав основу всі тих бід, що нині обернулися на велику й криваву війну.

А в Білорусі обрали хоч і посткомуніста, але справжнього демократа й патріота Шушкевича. І реформи в них стартували, коли в нас лише йшов дикий дерибан усього спадку червоним директоратом. І зуби Москві показували та вказували на своє місце, коли наші дупу лизали, підписували нульові варіанти, базування ворожого флоту, роззброєння тощо. А потім щось зламалося. Так само як у нас в 2019-му. Повелися на гарні фрази про боротьбу з корупцією, якої в них було менше, ніж у будь-кого із сусідів. Що було далі, переповідати зайве, самі бачимо.

Я про інше - про мудрість і пасіонарність. Білоруси часом виявлялися мудрішими - визнати помилку й забажати її виправити цілим народом - це дуже серйозно. Минулі вибори були реальним вотумом недовіри диктатору Лукашенку. Але мудрість без пасіонарності завжди програє. Бо зло незмінно буде захищатися й перейде в контрнаступ, а чи готова захистити себе демократія й свобода? У нас жоден Майдан не мав такої підтримки, як тодішні виступи білоруської опозиції. Але не вистачило одного - сили духу й готовності перейти межу мирного протесту та вийти на справжню боротьбу. А ще купа кликуш із демтабору: "У нас мирний протест, ми не майдануті, чекаємо на підтримку від Путіна, це не революція, чекаємо на підтримку від Путіна, ми краще ліхтариками в небо посвітимо". У нас в 2013-14 теж був "мирний протест", але з барикадами, бруківкою та коктейлями молотова, а у всьому іншому - дуже навіть "мирний".

Але зараз народжується новий феномен - бойовий дух Білорусі. він формується в Україні. Спершу Білоруський батальйон імені Кастуся Каліновськага, зараз уже Білоруський полк "Пагоня". Хочеться вірити, що до кінця війни вже визріватиме перша білоруська армія світла проти пануючої поки в Мінську тьми. Для білорусів навіть позитивом могло б стати, якби Лукашенко таки кинув свої бригади в Україну. Їх мотивованість на війну проти України була б нульовою, а от у свою армію спротиву після розгрому й дезертирства та здачі в полон перейшли б дуже багато. Важливо, щоб після нашої перемоги московські кроти на Банковій не заблокували розвиток білоруської армії в Україні. Є сподівання, що ті, хто нам сьогодні дуже сильно допомагають, не дадуть цього зробити, бо після заяв таргана, що він готовий у себе розмістити рашистську ядерну зброю, ця земля стала додатковою проблемою.

Тому, коли дуже хочеться пройтися по "безхребетних бyльбашаx", просто затримайте видих і скажіть добре слово про гідних побратимів-сябрів, які вже сьогодні жертвують життями за нашу свободу. Бо саме з України піде хвиля майбутнього визволення Білорусі тими, хто вже не стане світити ліхтариками в небо. А я пропоную почати сьогоднішній день не з української пісні, а з білоруської. Спершу планував одну простеньку жартівливу, але тут непланово вийшов занадто "високий штиль", який краще пасує до пасіонарного "Не быць скотам" від Ляпіса Трубєцкога.

Ми колись надихалися від них. Сьогодні їхні, ті, які не хочуть бути скотам, гуртуються й вишколюються в нас. Попри всі претензії, збережімо свій респект для Білорусі та її народу.

Оригінал