Щоранку я "мию свій танк". Це тримає мене у ресурсі

Щоб не поїхати дахом, треба щось робити. Націлюйтеся на процес, а не на результат

В моєму будинку пильно слідкують, щоб вночі не горіло світло. Уже і Генштаб видав роз'яснення, що рішення про дотримання правил світломаскування можуть приймати самі мешканці. Але я не хочу писати повідомлення в свій домашній чат. І сама не вмикаю світло яскраво. Навкруги ночами – пітьма. А колись з мого вікна був чудовий вид на моє прекрасне місто.

- У нас є 180 рацій, оплачуємо! – радіє Лєна.

Нинішні радощі – це наявність грошей і наявність товару. Я дивлюсь наше з нею листування по вотсап. І розумію, що нам в полон потрапляти не можна.

Вчора у мене був стан – не можу ворухнути ані ногою, ані рукою. А перед цим, кілька днів тому, я слухала психолога. Майора армії Ізраїлю. "Щоб не поїхати дахом, треба щось робити. Націлюйтеся на процес, а не на результат. Кожного ранку робіть собі каву. Можете її не пити, але приготуйте".

Я роблю каву. І кожного разу, будь-який рух чи дія у моїй голові супроводжуються текстами: хтось не може зараз випити каву; не може одягти свого улюбленого теплого халату; послухати музику; обійняти дітей.

Який сьогодні день – це виявилось неважливим. Дні злились в одне суцільне – війна.

Одеська тиша мене непокоїть. Але я знаю, цей час нам дано точно не для того, щоб розслабитися. Хоча тиша розслаблює. Притупляє пильність. І ти починаєш думати: а, може, обійдеться?

Знайома лише по ФБ жінка пише мені: ви де? Я в Одесі. О, радіє вона чомусь, значить, все буде добре, я теж залишаюсь!

Не можна так приймати рішення, пишу їй. Я нічого не знаю! Ви перекладаєте на мене, незнайому людину, свою відповідальність за власну безпеку! Ні, не перекладаю, – пише вона мені у відповідь. Але ви ж в Одесі.

Я не звертаю уваги на дописи про тих, хто поїхав і хто повернувся. Про поради і осуд. Ви зробили як зробили. І ви не маєте нікому звітувати про свої дії. І не маєте нікому розповідати, що і кому робити. Не реагуйте на те, на що вас намагаються витягнути.

Нам ще знадобиться багато часу. Тому варто берегти психіку. Не випалювати себе зсередини.

На мене хвилями накочується агресія. Як вони посміли зруйнувати наші життя? Як?!

Вчора зателефонував знайомий боєць. Каже, що у них річниця підрозділу. Хочуть виписати грамоту. Яку грамоту?! За допомогу. Ніколи, ніколи, ніколи я не беру ніяких грамот. Ніяких нагород. Мене навіть знати не потрібно. Найкраща нагорода – ви живі. Всі.

…Психолог і військовий із Ізраїлю сказав: під час військових дій я примушував солдатів мити танк. Не було потреби його мити. Танки взагалі не треба мити. Але бійці були зайняті. Це відволікало і перемикало на дію, а не на очікування.

Кожного ранку я теж мию свій танк. І саме це тримає мене у ресурсі.

Приєднуйтеся до миття наших танків

Оригінал і реквізити для допомоги