Бездонна руская душа нам показує бездонність свого пекла
Чим більше вони брешуть, тим більше вірять у свою брехню
Після кожного жаху ти думаєш, що далі вже не можна. Що це дно пекла. Виявляється, можна. Бездонна руская душа нам показує бездонність свого пекла.
Я завжди говорив, що головна проблема російської культури і російського мислення – її нездатність відчувати межі. Її ненависть до пропорції і балансу. Її любов до крайнощів та екстремів. Але в мисленні, яке стирає межі, руйнує пропорції між речами і сенсами, зрештою стирається розрізнення між добром і злом. Вони зливаються десь там, у бездонності.
Головна проблема російської культури і російського мислення – її нездатність відчувати межі
Це стирання меж – постійний лейтмотив російської літератури, від Достоєвського до Мережковського і Булґакова. Це те, за що її так любить "культурна" Європа, не розуміючи жаху, який за цим стиранням стоїть. Бо в цьому стиранні Бога не відрізнити від чорта. Вбивство не відрізнити від очищення. Святого не відрізнити від грішника. Злочин не відрізнити від покарання. Гріх не відрізнити від спокути. Все зливається в єдиній нероздільній гнойовиці первісної бездонності. І чим більше вони брешуть, тим більше вірять у свою брехню. Тим більше вірять, що кидати ракету в масу людей – означає рятувати дітей.
Текст є постом автора у Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.
Коментарі