Росію треба запхати в клітку і висмикнути ядерні ікла. Інакше нападе знову

Іншого шансу зменшити присутність зла у цьому світі ми вже не матимемо

Із задоволенням спостерігаю, як світ перестає грати в політкоректність щодо російського питання. Шкода, що цього не сталося у 2008 році.

За удар по Грузії, за організацію ще однієї бандитської республіки, за бомбардування житлових кварталів Горі треба було врубати з плеча так, щоб мілітаристська сверблячка зникла років на тридцять. Але не наважилися.

Навіщо дражнити звіра? Дуже шкода, що не вистачило сміливості та розуміння наслідків. Бо тоді б не було подій 2014 та 2022 років.

Потім була можливість відреагувати у 2014 році. Не привід, а ще одна вагома причина відреагувати жорстко і справедливо на анексію, розв'язання військового конфлікту, пряме вторгнення на територію, створення і підтримка сепаратистського анклаву.

Чи мала міжнародна спільнота втрутитися? Безперечно. Але ж ми пам'ятаємо: звіра не можна злити! Його простіше погодувати, щоб не кинувся! Чужими територіями, чужими життями, чужим майбутнім. Забувши про те, що так уже намагалися робити – і не прокотило!

Європа і Америка, забувши про історичний досвід Другої світової, наввипередки гладили звіра по голові і закликали нас не чинити опір. Глибоке занепокоєння – погана заміна реальної допомоги.

Але що означає доля якоїсь там України порівняно з газовими контрактами та нафтовими постачаннями? Плюнути та розтерти! Нічого особистого, панове українці! Просто бізнес!

Мінус Крим, мінус частина Донбасу, мінус гідність… Може, хтось і думав, що смиренність – це дорога до миру, але, чорт забирай, він помилявся. Смиренність і непротивлення злу – це шлях до війни та забуття.

Невміння чинити опір тільки збуджує ґвалтівника. А нам наполегливо радили не чинити опір і навіть тримали за руки: як би чого не вийшло. А воно вийшло, але вже 2022-го.

Вийшло боком – повноцінною війною, бомбардуваннями міст, "Градами" по житлових кварталах, тисячами жертв, мільярдними сумами збитків.

Це вже не Грузинська війна, а війна на знищення.

З приводу ніхто особливо не морочився – НАТО, нацисти, Росія в небезпеці. Для народу Росії причину можна і не вигадувати, схоплять будь-що, а решті світу можна просто плюнути в морду – втруться! Вже не раз плювали. І ті втиралися. Що тут думати?

Цю війну вигодували ми і наші друзі та союзники, випестили боягузтвом, байдужістю, користолюбством і глибоким занепокоєнням замість гідної відповіді зарозумілому від безкарності бидлу.

Її вигодував колективний Захід за нашого цілковитого потурання та інфантилізму. І на сьогодні ми розхльобуємо наслідки нашого власного прорахунку. Ми покладалися на чужу пораду, забуваючи, що поради завжди дають з огляду на свою користь.

Сьогодні колективний Захід усвідомив свою помилку. Він розгледів у діях путінської армії і агресію, і військові злочини, і вбивства мирних жителів, і мародерство, і зґвалтування, і пограбування. Він уже не заплющує сором'язливі очі, він наляканий, він навіть назвав Путіна військовим злочинцем.

Захід допомагає, бо зрозумів – він наступний! Звір вигодований, видресований і лютий. Він завжди голодний, особливо, коли впевнений у безпорадності жертви.

І нам пощастило, що він був упевнений у нашій безпорадності, а ми були готові боротися за свою Незалежність. Попри поради партнерів і посередників – до кінця. До останньої краплі крові. І розуміли, що ворог не залишив нам вибору: або ми, або вони.

Так "вигаданий австрійським генштабом народ" із "створеної Леніним і більшовиками країни", що живе на "вкрадених у Російської імперії землях" зупинив армію "визволителів", вломивши "другій армії світу" таких трендюлів, яких вона не отримувала років вісімдесят.

Виявилося, що українці мають бойовий дух, залізні яйця та міцний характер, що у них гідний президент, вміла армія та велике бажання не мати нічого спільного з божевільною імперією.

Ми не впали ні за три дні, ні за тиждень. І це змусило Захід зрозуміти, що всі ці роки вони потискали руку не президентові великої країни, а маленькому вбивці, що остаточно втратив зв'язок з часом і реальністю. З божевільним, який уявив себе месією, покликаним зібрати під руку російські землі, не розбираючи, що деякі з них зовсім навіть неросійські і російськими ніколи не були.

Добре, звичайно, що колективний Захід усвідомив свою помилку. Добре, що Україну не змогли поставити на коліна. Добре, що світ завдяки нам зрозумів, що газ і нафта російського походження – це не про бізнес, а про політику, і газова голка позбавляє самостійності у прийнятті рішень та свободи вибору з того моменту, як тебе вперше змусили зробити щось за знижку ціни на газ.

Але мало відтягти від нас звіра. Звіра треба запхати в клітку, послабити та роззброїти, бо це справжній звір. Якщо його не послабити і не висмикнути в нього ядерні ікла, він нападе знову. І знову. І ще раз. Доки ми не загинемо під його ударами.

Тому – або ми, або вони. Спочатку важкою зброєю, потім економічними санкціями – до самої перемоги. Поки звір сам не почне їсти траву і мукати під час доїння. Іншого шансу зменшити присутність зла у цьому світі ми вже не матимемо.

Оригінал