Російський "бліцкриг" зірвався. Як Путін діятиме далі

Кремлю не вдалося перемогти Україну на полі бою, тому вони намагаються дотиснути нас під час переговорів

У війні Росії проти України, яка триває майже місяць, явно виник ефект "зависання". Російський "бліцкриг" зірвався, не вдалося захопити Київ та інші великі міста України, не вдалося примусити українське керівництво до капітуляції та змінити владу в Україні проросійськими маріонетками.

Дуже помітно, що Росії бракує сил та ресурсів для переможного завершення цієї війни (зокрема, через масштабні економічні санкції проти Росії, а також через прорахунки з плануванням цієї військової операції). А російським солдатам ще бракує й мотивації у цій війні (адже воювати доводиться не з міфічними "нацистами", а, по суті, нібито з братнім народом, як раніше стверджувала російська пропаганда). Натомість із мотивацією все гаразд в українців, які відчайдушно борються за свою країну та проти ворожого вторгнення. І це головний фактор, який не дає Росії перемогти у цій війні. Для нас це народна війна, війна за виживання країни та цілого народу.

Але, на жаль, українській армії ще більше бракує сил та ресурсів для того, щоб перейти від ефективної оборони до успішного контрнаступу. За всіх нинішніх проблем Росії її армія має перевагу і в чисельності, і в озброєнні (особливо у повітрі), й у можливості поповнювати ресурси, витрачені на війну. А в нас зруйнована значна частина країни, її економіка та інфраструктура, особливо військова. І поповнювати гострий дефіцит ресурсів ми можемо переважно за рахунок підтримки наших партнерів, якої поки що недостатньо.

Рівновага, що виникла на полі бою, може затягнутися, але не може бути вічною. Звідси й різні прогнозні оцінки у тому, як може діяти Росія далі. Може бути і нова спроба штурму Києва (після накопичення ресурсів для такої атаки), але можлива зміна військової стратегії з переключенням на спробу окупації східних та південних регіонів України, зокрема для того, щоб відрізати Україну від Азовського та Чорного морів (про такий сценарій деякі російські джерела наголошували ще до війни).

Війна може перейти у позиційний формат (як це сталося з війною на Донбасі у 2015 році). При цьому Росія продовжить методично руйнувати нашу країну за допомогою ракетного обстрілу та авіаційних бомбардувань. У разі такого сценарію для України критично зросте потреба у створенні сучасної системи ППО та протиракетної оборони. І вирішити цю проблему ми можемо лише за активної підтримки наших партнерів.

Саме "зависання" війни спонукало до активізації переговорного процесу. Кремлю не вдалося перемогти Україну на полі бою, тому вони намагаються дотиснути нас (бодай частково) під час переговорів, паралельно руйнуючи Україну бомбардуваннями та обстрілами, тим самим впливаючи і на переговорний процес. Але Україна не збирається здаватись і на полі переговорів. Наше завдання на переговорах – домогтися припинення війни та виведення російських військ з України.

Чи можливий певний раціональний компроміс на цих переговорах? Теоретично це завжди можливо. Але на практиці у обох сторін є важливі відмінності в більшості пунктів переговорного порядку денного. І пошук прагматичних компромісів передбачає поступки з обох сторін.

З нашого боку вже лунають голоси: жодних поступок, війна до кінця. То був би ідеальний варіант. Але сценарій швидкої перемоги за нинішніх умов виглядає малореалістичним. А затягування війни спричинить великі втрати та ще більші руйнування. Тому від переговорів не можна відмовлятися, але треба чітко визначитися – у яких питаннях ми готові до пошуку компромісів, а яких будемо принципово непоступливими.

Вочевидь, російська сторона вже не розглядає переговори з Україною лише як спосіб досягти капітуляції Києва перед Москвою. Такі наміри були на початку війни. Нині вони вже готові обговорювати якісь компромісні формулювання. Певний прогрес є. Але поки що не схоже, що російська сторона готова до пошуку реальних компромісів для виходу з цієї війни. Головна проблема – у Путіні. Він параноїдально зациклений на антиукраїнських комплексах та пропагандистських штампах, вигаданих його ж апаратом, на горезвісних "денацифікації" та "демілітаризації". Саме антиукраїнська параноя Путіна призвела до російського вторгнення в Україну, і вона буде головною перешкодою в переговорах про припинення цієї війни. І якщо позиція Путіна щодо війни проти України (або ситуація у російській владі) бодай частково не зміниться, успіху в перемовинах не буде.

Вирішальними факторами у подальших переговорах будуть не стільки зусилля переговорників (за всієї поваги до наших учасників переговорів), а стійкість України у спротиві російській агресії, готовність наших партнерів ефективніше допомагати Україні задля посилення її оборонного потенціалу, а також матиме значення внутрішня соціально-економічна та політична ситуація в РФ.

Оригінал