Україна – не кінцева мета Путіна. Ми захищаємо НАТО від орди

Ця війна повинна змінити фігури на Великій Шахівниці. Це наша місія, хоч ми ніколи про неї не мріяли

Одразу скажу, я не військовий експерт і не маю наміру міркувати про те, в чому не розбираюся. Але на моєму рахунку є кілька передбачень (їх важко назвати вдалими, але вони виявилися дуже точними) і тому поділюся деякими міркуваннями та своїм баченням розвитку ситуації.

Найголовніше, що треба зрозуміти і прийняти: мета Путіна у цій війні не має жодного стосунку до заявленої їм прилюдно причини нападу.

Всі ці абсурдні звинувачення у нацизмі, створенні атомної бомби та дресуванні горобців-убивць не більше, ніж пилюка в очі. Його завдання – знищення України, як держави, зміна політичного устрою та встановлення повного контролю над нашою територією за допомогою шуцманів із так званих ДНР і ЛНР за підтримки російських збройних формувань. Як я розумію, такі шуцманшафти сформовані з манкуртів у так званих "республіках" та їдуть в обозі окупаційних військ. Ці поліцаї мають зайняти місце законної української влади у захоплених землях і встановити там "новий російський порядок". Як каже російський нацист-президент: "остаточно вирішити українське питання". Знайома тактика, чи не так?

Усі переговори з Путіним безглузді. Точніше, вони потрібні нам для того, щоб краще розуміти орків і намагатися передбачити їхні наміри. Для того, щоб мати час на перегрупування та прицілювання. Але не забувайте, що ворог використовує переговорний процес з тією ж метою.

І навіть якщо Путін підпише перемир'я, а за нинішніх російських втрат це досить розумний крок, то пам'ятайте – договори з росіянами не стоять паперу, на якому вони написані. Вони повернуться, як повернулися до Ічкерії після Хасавюрта, і знову спробують стерти нас з лиця землі.

Після Першої Української війни обов'язково буде Друга Українська, а якщо не вийде, то Третя – росіяни завжди повертаються туди, де можна щось захопити, когось вбити та помародерити.

І якщо мир буде укладено, то наше завдання в цьому випадку одне – бути максимально сильними та підготовленими до наступного нападу.

А він буде – не сумнівайтеся.

Я бачу кілька сценаріїв розвитку військових дій, і, на жаль, всі вони не передбачають швидкого закінчення війни, зате передбачають переростання конфлікту з локального до глобального, із залученням до військових дій сусідніх країн.

Путін не збирається зупинятися. НАТО та Пентагон не збираються втручатися. Україна не збирається капітулювати.

Ескалація конфлікту може статися будь-якої миті, судячи з того, з яким полюванням російські випробовують на нас ракетні озброєння, чекати на застосування тактичної ядерної зброї залишилося недовго.

У мене немає сумнівів, що Україна – не кінцева мета Путіна, а лише проба пера, після якої він приступить до головної страви трапези – Балтійських країн і Польщі. А там – як піде. І має рацію Борис Джонсон у своїх гірших припущеннях. Якщо його не зупинити зараз, то далі його вже не зупинити.

Я досить довго спостерігаю публічні виступи російського президента-самодержця, слухаю його промови та пресконференції. На мій погляд, Путін – психічно неадекватний, він параноїк, який перебуває у владі нав'язливих ідей, страхів та образ. Це не спроба образити, хоч хочеться, а просто констатація факту.

Росією править психічно неадекватна людина, яка вважає, що її місія – відновити велич імперії, повернути бунтівні провінції під руку Москви. Месіанство може бути агресивним, в історії такі рецедиви спостерігалися неодноразово.

Російський президент – яскравий приклад того, що абсолютна влада розбещує абсолютно. І якщо ви очікуєте від нього логічних рішень, то дарма. Він послідовний лише у своїй ненависті до України, яку вважає безпосередньою небезпекою для Росії та своєї влади.

В українському питанні він керується емоціями, а не холодним розрахунком. Саме тому він наказав про початок військових дій, ґрунтуючись на хибних розвідданих та на абсурдному припущенні, що в Україні росіян зустрічатимуть як визволителів. Дуже йому хотілося, і йому говорили те, що він хотів чути: це буде коротка переможна та визвольна війна!

Але замість очікуваного парадного маршу на Київ та миттєвого бліцкригу, він отримав зіткнення з мотивованим, добре навченим українським військом, тисячні втрати та повне розвінчання міфу про другу армію у світі.

Вишенька на торті – небачені досі санкції, що роздерли російську економіку, залізну завісу та загальносвітову зневагу.

Коли у своїх діях лідер 140-мільйонної і не зовсім осудної країни, керується виключно ненавистю, результати його дій будуть розхльобувати покоління.

У чому причина таких емоцій? Причина – волелюбність, незалежність, непокірність України. Її неросійськість. Несхожість внутрішня, що збереглася попри триста років спільного проживання.

Ми показуємо його підданим поганий приклад.

Якщо ви чули його брехливу лекцію про українців та Україну, цей брехливий, безграмотний і образливий для нас екскурс в історію, то зрозумієте чому я так говорю. Питання знищення України для Путіна важливіше за виживання його власної країни. Або він і Росія, або ми. Третього не дано.

У таких випадках на милосердя не чекають, його не просять, про нього навіть не говорять. Питання перемоги – це питання виживання. Про повернення Криму поки що думати передчасно. Не до того.

Путін ніколи не визнає своєї поразки, навіть якщо вона буде очевидною. Це йому психологічно неприйнятно. Він йтиме до кінця за схемою: навіщо світ, у якому нас не буде? Неважливо, наскільки великими будуть втрати, він начхати на них хотів. Десять тисяч, сто тисяч, мільйон... Це гра ва-банк. Або пан або пропав. І він підвищуватиме ставки.

Наше завдання – вижити та знекровити чудовисько. Вбити стільки росіян, скільки ми зможемо, та ще трохи. Вбивати, палити їхні танки, збивати літаки доти, доки останній російський військовий не поповзе назад на Росію, залишаючи за собою кривавий слід. Цей спіч не про жорстокість, це інструкція до виживання.

Ми воюємо не лише з російською армією, а ще й із російським суспільством, охопленим мілітаристським психозом. Це зовсім не та країна, яка не хоче війни, але змушена воювати із злої волі лідера. Це країна сповнена агресивного ентузіазму, обдурена, дурна, розпалена пролитою кров'ю і навсправді вважає себе могутньою і непереможною.

У нас немає можливості їх переконати – вони слухають лише свій телевізор. Ми для них нацисти, фашисти, бандерівці. Вони воюють з НАТО та Америкою за мир та проти дресованих заражених голубів.

Що можна пояснити погано малоосвіченим довірливим ідіотам? Що в них, крім найкращих у світі "пропагандонів", немає нічого цікавого та корисного для світу? Що вони не цікаві ні США, ні НАТО? Вони все одно не повірять.

Завдяки мужності наших воїнів, ентузіазму та єднання українського народу та з підтримкою всього цивілізованого світу. Ми з великим відривом перемагаємо в інформаційній війні (пишаюся тим, що в міру сил вношу свій внесок у цю перемогу), ми успішно виступаємо у театрі воєнних дій.

Це епічна війна, легендарна битва за незалежність і свободу, яку можна порівняти лише з подвигом 300 спартанців, оскільки саме українці зараз самотужки захищають усю Європу та горезвісне НАТО від орди, прикриваючи нерішучих союзників від неминучої майбутньої війни. І якщо ми вийдемо з цієї м'ясорубки живими, то станемо сильнішими, і вже ніколи не розлучимося зі своєю вистражданою свободою.

Наша перемога поставить хрест на спробах Росії побудувати новий СРСР, відродити імперію, де Росія царює та наказує. Або шлях до Європи – рівними серед рівних, або знову до молодших братів, які зовсім і не брати. Третього не дано.

Чи можна за таких ставок розраховувати на перемир'я? Особливо якщо граєш за столом із шулером і негідником?

Чи можна розраховувати на швидку перемогу та коротку війну із монстром, який давно задумав тебе поглинути? Я не став би розраховувати на легкий варіант. Мордор не завалити однією лівою, кільце імперського всевладдя має розплавитися в жерлі цієї не нами розпочатої війни і принести перемогу і мирне життя не тільки нам, а й усій планеті.

Україна та її воїни протягом багатьох століть захищали східний кордон Європи разом із поляками, закриваючи його від набігів Орди та диких степових племен. Як видно, настав час згадати старе. Ця війна повинна покласти край планам Орди, і, нарешті, змінити фігури на Великій Шахівниці, змінивши структуру світової системи безпеки.

Це наша місія, хоч ми ніколи про неї не мріяли. Наша мрія абсолютно мирна – це свобода для всіх, садок вишневий біля хати, засіяне пшеницею безкрає поле, огрядні стада на випасі, щаслива сім'я за щедрим столом і шабля, що висить на стіні. Просто так висить. На всякий випадок.

Оригінал