Українські воїни щодня викочують нам сонце і розганяють нікчемних демонів

Одне з найгіршого зараз – прокидатись

Якщо раніше більшість життєвих проблем можна було полегшити просто засинанням, а зранку новий день давав нову надію і обнадійливу оптику на вчорашні проблеми, то зараз все інакше.

Після нічної біганини по укриттях під ранок провалюєшся в чорний тривожний сон і прокидатись – це продиратись в реальність, ніби зі сну жахів, але навпаки. З жахливого сну ти чим більше прокидаєшся, тим легше стає, бо розумієш, що це був сон. А зараз чим більше прокидаєшся, тим гірше стає, бо входиш в реальність і розумієш яка вона.

І особливо важко – братись до ранкових новин. Адже все найстрашніше коїться вночі і буквально фізично важко відкривати новинну стрічку і читати ті всі нічні жахіття, що трапились.

Адже ті потвори, як справжні демони, коять свої страшні справи лише під покровом ночі. Вдень пересиджують по посадках і дзвонять жалітись своїм батькам і дружинам, як їм тут важко. А вночі мародерять, стріляють, запускають ракети і обстрілюють "Градами".

От тільки сонце вже який день уперто сходить над Україною і розганяє нікчемних демонів по посадках і укриттях. Висвічує цілі і наші війська віддають сповна їм "Байрактарами", "Джавелінами", танками і гарматами за скоєне вночі. Решти не треба.

Оці всі мужні люди ледь не вручну щодня викочують нам сонце над країною, щоб освітити і зігріти її та всіх, хто у ній мешкає.

Дякую вам, люди.

За сонце.

Оригінал