У чому полягає план Путіна щодо України

Українська національна ідентичність зміцніла. Мільйони людей будуть протистояти російському наступу

Загроза наступу Росії на Україну порушує запитання – в чому полягатиме перемога Росії в будь-якій майбутній військовій операції? Британський уряд припустив, що метою Москви є встановлення у Києві маріонеткового режиму. Але чи могла б Росія перемогти, досягнувши більш обмежених військових цілей? – пише Давід Баташвілі для Atlantic Council.

Відколи Володимир Путін вперше прийшов до влади понад 20 років тому, його головною метою зовнішньої політики було підпорядкування України. Це невід'ємний елемент путінського імперського проєкту. Він відображає поширене у Москві почуття обурення через вигадану несправедливість ситуації після 1991 року.

Україна – головний символ цієї "несправедливості". Культурна близькість країни, численне російськомовне населення і центральна роль в національному наративі Росії означають, що багато росіян не до кінця сприймають її як окрему і суверенну державу. Тим часом, прагнення пострадянської України до демократії розглядається Кремлем як загроза, а євроатлантичні амбіції широко сприймаються в Росії як зрада.

Сам Путін – провідний прибічник такого ревізіоністського мислення. Він часто нарікав на "розпад історичної Росії" після 1991 року та опублікував цілий трактат улітку 2021 року, у якому стверджував, що Україна – незаконна держава, сформована "на землях історичної Росії".

Нині ми свідки, можливо, заключного та найдраматичнішого етапу путінської довгої кампанії з відновлення влади Росії над Україною. Перш ніж зосередити війська вздовж українського кордону і погрожувати масштабним вторгненням, Путін уже випробував безліч інших тактик.

Протягом перших 20 років пострадянської ери Кремль прагнув домінувати в Україні, поєднуючи політичну та ділову м'яку силу з впливом ЗМІ. Коли це не стримало українців від прагнення до більш тісних зв'язків з ЄС, Москва наприкінці 2013 року натиснула на президента Віктора Януковича, щоб відмовився від запланованої Угоди про асоціацію з ЄС і відновив відносини з Росією.

Це втручання мало неприємні наслідки, коли українці повстали проти розвороту країни від Європи. Революція 2013-2014 років дала Москві болісно зрозуміти, що Україна не може бути повернена під російське панування лише за допомогою операцій політичного впливу.

Після краху режиму Януковича Росія розпочала таємну війну з метою розірвати країну зсередини. Одразу після окупації Криму у березні 2014 року вона спробувала організувати прокремлівські повстання у восьми українських областях, які становлять приблизно половину країни. Цей прийом не спрацював через несподівано сильну місцеву опозицію.

Часткових успіхів Москва досягла лише у Донецькій та Луганській областях. Навіть там скоординовані Кремлем повстання майже були придушені українськими військами, поки в серпні та на початку вересня 2014 року прямо не втрутилася російська армія.

Після того, як політичні маніпуляції і таємна війна не змогли привести Україну під контроль Москви, Росія спробувала використати окуповану частину Донбасу як якір, щоб повернути решту країни у сферу впливу РФ. Проте Україна відмовилася реалізувати кремлівську інтерпретацію Мінських угод 2015 року, незважаючи на численні дипломатичні намагання Москви.

Паралельно з дипломатичними зусиллями Росія активно готувала збройні сили до можливої ​​великої війни проти України. На початку 2021 року дипломатичний та військовий шлях опинилися на роздоріжжі. Стало ясно, що Москва не змогла дипломатичним шляхом змусити Україну прийняти згубну мирну угоду. У той же час російські військові приготування просунулися настільки, що масштабний наступ став можливим.

Сьогоднішнє російське військове оточення України, яке посилюється, служить двом цілям. Це спроба залякати Україну та привести її до дипломатичної капітуляції. В іншому випадку це дає Путіну можливість швидко почати великий військовий наступ, якщо вирішить це зробити.

Немає жодних сумнівів, що будь-яке нове російське вторгнення зіткнеться із запеклим опором України. Українська національна ідентичність зміцніла за вісім років неоголошеної війни з Росією. Недавні опитування показують, що мільйони людей будуть готові активно протистояти російському наступу.

Крім встановлення проксі-режиму, єдиним реальним шляхом до перемоги для Росії, було б захоплення якірного регіону, набагато більшого, ніж нині окуповані частини Донбасу. Це дозволило б Москві диктувати свої умови Києву. Вимоги Росії будуть зосереджені на членстві України у євразійському геополітичному проєкті Москви і припиненні євроатлантичних амбіцій.

Для цього Росії необхідно спочатку завоювати більшу частину України, а потім стабілізувати цю окупацію. Україна та всі, хто намагається їй допомогти, мають позбавити Москву цих двох перспектив.

Якщо Росії вдасться захопити більшу частину країни, українці опиняться перед суворим вибором. Припинення вогню пом'якшило б гуманітарну катастрофу, яка б насувалася, але це також означало б кінець української державності.

Альтернативним вибором було б продовження воєнного опору. Людські втрати через затяжний конфлікт будуть величезними. Іноземна військова допомога надійде до українців. Росія зіткнеться з болючими економічними наслідками поряд із зростаючими жертвами. На відміну від українців, які захищають свої домівки, росіянам було б цікаво дізнатися, за що вони воюють. Далеко не зрозуміло, як довго Кремль зможе протриматись у такій ситуації.

Україна не член НАТО, і українці знають, що якщо Росія нападе, тільки вони зможуть врятувати свій суверенітет. Найменше, що можуть зробити іноземні друзі та партнери – озброїти Україну і надати українцям максимальну підтримку, поки вони ще готуються до складного виклику.

Переклад Gazeta.ua