"Доктрина Путіна": загроза для України та миру в Європі

Для протидії тим, хто хоче зробити силову ревізію існуючого порядку, одних резолюцій недостатньо

Обговорюючи 12 лютого з президентом Росії Володимиром Путіним ситуацію щодо чергової ескалації російських військ навколо України, президент США Джо Байден наголосив: "Сполучені Штати готові як до дипломатичних зусиль, в координації із союзниками та партнерами, так і до іншого сценарію". Утім, поки залишається невідомим, чи прислухається господар Кремля до порад із Вашингтону, адже він вважає крах Радянського Союзу з усією його могутністю і величезною сферою впливу найбільшою геополітичною катастрофою століття. Відповідно, свою місію Путін бачить у відновленні СРСР в зеніті його потуги. І, звичайно, це також добре відомо на Заході.

22 січня 2022 року у впливовому журналі Foreign Affairs була опублікована стаття експерта з американської дипломатії та міжнародних відносин у Центральній та Східній Європі пані Анджели Стент під назвою "Доктрина Путіна", в якій вона цілком справедливо стверджувала, що сьогоднішня європейська криза означає значно більше ніж можливе членство України в НАТО. На її думку, в ці дні йдеться про майбутнє порядку у Європі, що утворився після розпаду Радянського Союзу. Важко не погодитись з пані Анджелою Стент, яка вважає, що ключовими елементами "Доктрини Путіна" є встановлення і оформлення Росією привілейованої сфери впливу на пострадянському просторі та визнання за нею вирішального голосу на світовій арені, на кшталт того, що мав свого часу СРСР. Вона також звертає увагу на те, що сьогодні для Кремля інтерпретація державного суверенітету нагадує радянські часи і влучно характеризує її, перефразовуючи відомий вислів Джорджа Орвелла про те, що для Москви деякі країни більш суверенні, ніж інші.

Однак, ми в Україні ще вісім років тому бачили, що вже тоді у Росії було сформовано широкий суспільно-елітний консенсус навколо системи зовнішньополітичних пріоритетів, які у перспективі мали визначати алгоритм дій Російської Федерації на міжнародній арені. Таку систему вже тоді можна було умовно назвати "Доктриною Путіна". Її ж постулати були сформульовані ним 18 березня 2014 року у відомому зверненні "з нагоди приєднання Криму".

Зокрема, тоді багато хто в Європі та світі звернув увагу на тези президента РФ про те, що: "російський народ став одним з найбільш розділених народів у світі", "Росія може втручатися там, де є спроби позбавити росіян історичної пам'яті та рідної мови, зробити їх об'єктами примусової асиміляції…", "Росія – самостійний, активний учасник міжнародного життя, у неї, як і в інших держав, є національні інтереси, які треба враховувати і поважати", "Росія має захищати інтереси росіян".

Водночас, здається лише нам в Україні тоді було очевидно, що нахабне загарбання Москвою Криму стане тільки початком так званого "озброєного миру" в Європі, під час якого відбуватиметься активна підготовка до нового протистояння. Ми також бачили, що РФ прагнутиме ізолювати Україну з тим, щоб надати майбутньому конфлікту локального характеру, завдати болючої поразки нашій державі і згодом встановити свій вирішальний вплив в регіоні. Адже, в Москві вже тоді люто ненавиділи Україну та українців, які насмілилася не погодитися із авторитарною моделлю управління та антизахідною ідеологією, що активно і системно нав'язувалася (і сьогодні продовжує нав'язуватися) Росією в країнах СНД.

На жаль, тоді на початку 2014 року, міжнародне співтовариство не усвідомило усю небезпеку від можливої реалізації "Доктрини Путіна". Багато хто тоді в США і Європі хибно вважав, що існуючий порядок у світі, що базується на праві, можливо втримати через засудження дій Москви в ООН та самі лиш санкції – до того ж доволі обмеженого характеру.

Тепер же історія знову настійливо нагадує про те, що для протидії тим, хто хоче зробити силову ревізію існуючого порядку, одних резолюцій вже явно недостатньо. Залишається сподіватися, що деякі історичні уроки трагічного ХХ сторіччя допоможуть сьогоднішнім лідерам Євроатлантичної спільноти забезпечити сталий мир і безпеку в Європі і на сьогодні, і на майбутнє.

Олег Бєлоколос, для Gazeta.ua