У Росії розпочався зворотний відлік. Розвал імперії неминучий

Україна переможе

Переговори закінчилися. Путіна остаточно і безповоротно послали нахер із усіма його вимогами та червоними лініями. Послали США і особисто Байден. Послали НАТО і особисто Столтенберг. Причому НАТО ще й висунув зустрічний ультиматум – забратися з України, Грузії та Молдови.

Говорити більше нема про що. І нема з ким. Вищестоящих інстанцій більше немає.

Фініта ля комедія.

За ці кілька тижнів Путін встиг:

- озброїти Україну, як ніхто не міг і припустити;

- об'єднати Європу, як ніхто не міг припустити;

- запустити процеси енергетичної безпеки Європи та незалежності її від російських вуглеводнів, що ніхто не міг припустити ще місяць тому;

- остаточно маргіналізувати Недорейх;

- загнати себе в глухий кут.

Він все думав, що і цього разу буде так само, як завжди. Що безхребетний, люблячий тихе, сите, комфортне життя Захід просто банально злякається. І, задерши лапки, зробить усе, щоб уникнути війни. І, виходячи з цієї передумови, підняв ставки на надхмарну висоту.

А Захід узяв – і не задер. І не побіг. І підняв ставки у відповідь. Ще вище.

І м'яч тепер справді на стороні Путіна. Що він буде з ним робити – не знає тепер ніхто. Навіть сам Путін.

Вітаю, Вова.

Європейська бюрократія довго розгойдується, але розгойдується у результаті завжди. Європейська бюрократія запрягає завжди дуже повільно. ЄС, ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, всякі там Єврокомісії та інше – все це дуже забюрократизовані махіни, які дуже важко зрушити з місця. Щоб вся ця купа бюрократії просто почала працювати, потрібен рік, а щоб вона розігрілася і вийшла на робочий режим – два. Я вже писав про це у 2015 році. Коли казав, що Європа відповість. Дайте їй лише час. Вона довго розгойдується.

Я думаю, у Кремлі зараз сидять і гризуть лікті. Даремно, Володю, ти вирішив піпіркою з усім світом помірятись. У всього світу вона виявилася довшою. Як завжди.

Що робитиме загнаний у глухий кут щур? Я не знаю. Ми не знаємо. Ніхто не знає.

Найближчими днями будуть ухвалювати рішення. Вони все покажуть.

Але ситуація змінилася. Розклад сил змінився. І сильно змінився.

Якщо місяць тому я однозначно сказав би, що – так, Росія може здійснити успішне вторгнення, то тепер такої впевненості в мене немає зовсім. Близько тисячі "Джавелінів", дві тисячі NLAW, вісім тисяч "Стугн" та "Корсарів", десятки "Байрактарів", тисячі РПГ-7 та РПГ-18, ствольна артилерія, авіація, танки.

Закон про ленд-ліз у конгресі. Налагоджений повітряний міст постачання. Усіх. Усіх країни Європи та Північної Америки.

Сотні тисяч мотивованих бійців. Безпрецедентна підтримка світу.

Так, розклад дуже змінився.

Ставка на сплячого дідуся Байдена не спрацювала. Зовсім. Байден виявився не те, що дідусем-маразматиком, а...

Щоб розуміти: Байден – це політична тварина. Це не образа. Навпаки. Це такий термін. Позначає людину, яка почувається в політиці, як ягуар у джунглях. Повністю у своїй тарілці.

Байден на політичній арені вже пів століття. Почується на ній, як риба у воді.

Це людина, яка ще сенатором прикладала руку до розвалу СРСР. Він був одним із архітекторів знищення режиму Мілошевича. І застосування сили проти Белграда. І тепер, з високою ймовірністю, буде архітектором кінця режиму Путіна.

Фатальна помилка для підполковника КДБ.

Не на ту конячку ти поставив, Вова. Не на ту.

І тепер справа зовсім не в Україні. Україна відтепер – лише точка застосування сил. Замість неї могла бути будь-яка інша європейська країна. Хоч та сама Литва. Або Фінляндія. Або Швеція, про захоплення острова Готланд якої вони так радісно говорять.

Захід тепер боротиметься не просто за Україну.

Так, на території України – але вже не лише за неї.

Він тепер боротиметься проти Путіна.

Він усвідомив, що на його східних кордонах через 70 років виріс новий недофюрер. Він нарешті зрозумів це. Я почуваюся зараз безробітним. Десять років я довбав цю стіну. Десять років я втовкмачував у голови цю думку. І ось тепер вона стала загальноприйнятою. Нарешті.

Європа зрозуміла – народився новий Адольф Володимирович Каддафі.

І цього разу політики умиротворення більше не буде. "Мюнхен" йде по всьому світу з неймовірними рейтингами. Усі зрозуміли. Ну, коли орки по зомбоящику прямо розповідають, як вони захоплюватимуть Готланд, важко не зрозуміти.

Якщо якісь люди обіцяють вас вбити – повірте їм. (с)

Повірили.

Мої вітання ще раз.

У свою чергу і Путіну доведеться воювати не з Україною. Тепер йому доведеться воювати з усім світом.

А цю війну не вигравав ще жоден недофюрер. Ніхто. Ніколи.

Ми не знаємо, яке рішення ухвалить Путін. У що це виллється. Він, повторю, сам не знає.

Але точку біфуркації вже пройдено. Рубікон пройдено. Бар'єр пробитий.

Протистояння Росії тепер буде скрізь. На будь-якому театрі бойових дій. У будь-якій сфері їхньої гібридної війни. Енергетичній. Інформаційній. Кібернетичній. Економічній.

Ми зараз з вами живемо в період, коли сонце над імперією вкотре пройшло точку зеніту – і рушило до заходу.

Все, у Росії тепер розпочався зворотний відлік. Третя серія розвалу імперії неминуча.

І Україна у цій серії переможе. Так, вони можуть посунути танкові колони. Так, вони можуть – напевно, все ще можуть – захоплювати міста. Але ось утримувати їх…

Чечня – 150 кілометрів. Україна – 1300. У десять разів. Населення Чечні було близько 1,2 мільйонів. України – 40 мільйонів.

Щоб завоювати Чечню, їм знадобилося 15 років.

В одному Харкові проживає півтора мільйони. Стільки, скільки у всій Чечні. Харків більший вдвічі-тричі за Грозний 1995 року. Із зовсім іншою щільністю забудови – у Грозному багатоповерхівки були лише в центрі, решта – приватний сектор.

Штурм Грозного зайняв понад місяць і коштував їм півтори тисячі людей.

При тому, що обороняли місто лише кілька тисяч бійців. Лише кілька тисяч. Близько трьох-п'яти.

Я вам чесно скажу – я не уявляю, у що їм обійдуться штурми українських міст. Тим більше, що у кожному вікні, у кожному підвалі, тепер може бути "Джавелін", "Стінгер" або "Карл Густав", про постачання якого заговорила Канада.

Чи зупинить їх це? Ну, гори трупів їх ніколи не зупиняли. Ні своїх, ні чужих.

Так, крові вони попити здатні. Ой, як здатні. І довго пити.

Зупинить їх лише українська армія. Український опір.

Але цей варіант з кожним днем ​​стає все більш імовірним.

1920-го відбилася Польща. Від більших сил більшовиків.

2022-го відіб'ється Україна.

Так, мабуть, не одразу. Так, це теж може розтягнутися на роки. Але це неминуче.

З УПА вони боролись до середини 1960-х.

Сьогодні вони більше не мають ні таких ресурсів, ні такої кількості людей, ні такої машини придушення, ні такої ідеології.

День вторгнення Росії буде днем ​​початку її кінця.

Це, повторюся, неминуче.

Слава Україні!

Оригінал