Фінальний двобій України проти недобитого совка неминучий
Шансів вижити і перемогти у нас наразі більше, аніж будь-коли в попередній історії
Цей день бував різним.
Далекого 1990-го ми стояли живим ланцюгом від Харкова до Львова та мріяли про Незалежність як про щось далеке та майже недосяжне.
У 2011-му наш живий ланцюг на мосту Патона був викликом свіжообраному Януковичу та першим натяком на майбутній Майдан.
Ще три роки потому нам було не до ланцюгів – в той день "Груша" кілька разів переходила з рук у руки, ми палили шини та розливали коктейлі, і отримали перших чотирьох "двохсотих".
Ще рік потому лічба "двохсотих" йшла на тисячі, почалися бої за Дебальцеве.
Минуло сім років, і от ми рахуємо "борти", що везуть нам зброю від союзників, обліковуємо ворожі танки на кордонах та готуємось знову захищати незалежність і соборність.
Власне, нічого нового – той самий ворог, та сама загроза, ті самі цінності, за які ми готові помирати самі та "двохсотити" ворогів. І "расклад" направду незрівнянно кращий, аніж всі попередні рази: совок був визнаною всіма політичною реальністю, а незалежна Україна – для когось мрією, а для більшості нереальною фантазією; Янукович був "живим та легітимним", а ми – "екстремістами" і "правопорушниками"; Дебальцеве боронили радянським іржавим залізяччям, союзники ж замість "Джавелінів" та "Стінгерів" надсилали в кращому випадку броніки та бинти. Ну а якщо порівняти всі пережиті нами Дні Соборності, і наше становище в ці дні, із тим одним днем у 1919-му, коли оголосили про своє об'єднання у соборній Україні дві українські держави, вже фізично майже не існуючі, із вщент розбитими арміями та окупованими 90 відсотками території – нам взагалі гріх жалітись на долю. Порівнюючи із всіма поколіннями до нас, ми маємо найкращі умови та становище. І з такої позиції програти Орді – це вже просто себе не поважати.
Спокійно, без зайвих нервів обираємо кожний своє місце у нашому живому ланцюгу опору на той день, коли це знадобиться
Я не знаю, почнеться нова фаза війни сьогодні, за тиждень, чи зусиллями Заходу відкладеться ще на рік-другий. Цього наразі не знають ні Байден, ні Зе, ні навіть Пуйло. Але загалом фінальний двобій соборної і незалежної України проти недобитого совка неминучий. На карті світу лишимось або ми, або Імперія Зла, де і зараз, як співав 35 років тому один з останніх порядних росіян: "Люди, стрелявшие в наших отцов, строят планы на наших детей". І шансів вижити і перемогти у нас наразі більше, аніж будь-коли в попередній історії. Тож святкуємо день нашої єдності. І спокійно, без зайвих нервів обираємо кожний своє місце у нашому живому ланцюгу опору на той день, коли це знадобиться. Зі святом, Соборна Україно!
