Ми не помічаємо, як стаємо жертвами великих технологій

Екрани, на які ми дивимося, стають не вікном у світ, а стіною від світу

Ми не помічаємо, як стаємо жертвами великих технологій. Як екрани, на які ми дивимося, стають не вікном у світ, а стіною від світу. Як наші діти, залежні від цих екранів, втрачають здатність говорити. Як ми самі втрачаємо здатність розуміти, що з нами відбувається, рух своїх емоцій, його причини та наслідки – бо нашими співрозмовниками є пласкі мерехтливі поверхні, а не люди. Як замість реальних облич ми створюємо собі віртуальні обличчя. Ми так закохані в прогрес і технології, що не помічаємо, як технології можуть дегуманізувати.

Звісно, причина не в них (вони можуть бути і добром, і злом, залежно від рук, у яких вони є). Але чому раптом ми самі виявилися такими готовими від'єднуватися від інших прозорими, але куленепробивними стінами? Нам здається, що ми втомилися від інших людей, і досить їх тільки "зам'ютити", і все буде добре – насправді ж нас все більше втомлює власна самотність, чи не так?

Текст є постом автора у Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.

Оригінал