Росія фатально програє Заходу і Китаю. Тому Путін змахнув фігури з шахівниці

Запрошення на смерть

Причини, з яких Володимир Путін улаштував безглузду істерику на рівному місці з вимогами безпеки від США та НАТО (хто і коли востаннє погрожував Росії?!) детально описані Ільфом і Петровим у "12 стільцях", там, де Остап Бендер напередодні ганебного програшу жбурнув шахівницю в гасову лампу. Путінська Росія фатально програє економічне, наукове і технологічне змагання із Заходом і Китаєм.

Усередині країни Путін не може вирішити жодної проблеми — не може впоратися з галопуючим зростанням цін, зі смертністю від ковіду, не може переконати росіян вакцинуватися — люди не вірять йому та його вакцині. Російський президент геть безсилий перед астрономічними масштабами корупції, оскільки вона у створеній ним моделі держави є не хворобою, а формою існування країни та її економіки.

У цій ситуації Путін учинив як Остап Бендер: змахнув фігурки з дошки, а дошку метнув у гасову лампу. На відміну від Остапа Бендера, Путіну не потрібно втікати, оскільки в нього за пазухою ядерна "заточка" і він нею постійно розмахує, погрожуючи відправити всіх до пекла.

Але жанр ультиматумів і погроз має свою внутрішню логіку. В них, у погроз і ультиматумів, є неприємна особливість: вони є швидкопсувним продуктом, і якщо спершу здатні викликати страх або побоювання, потім подив, то через якийсь час повислі в повітрі погрози й ультиматуми викликають тільки кепкування.

Відразу після публікації ультиматумів США та НАТО російська сторона заявила, що розмовлятиме тільки зі США, оскільки вважає, що всі інші країни НАТО позбавлені суб'єктності. Пройшло декілька днів, і оскільки США не відреагували, Путін усе-таки знайшов серед 30 країн НАТО співрозмовника, мабуть, єдиного, окрім США, що має суб'єктність. Ним виявилося Велике Герцогство Люксембург.

У телефонній розмові з прем'єр-міністром Великого Герцогства Люксембург Ксав'є Беттелем, Путін поскаржився Беттелю на Україну та на її "деструктивные действия, которые привели к тупику в переговорном процессе по разрешению внутриукраинского кризиса".

Крім того, Путін обговорив з очільником уряду Люксембургу перспективи врегулювання конфлікту на Донбасі, а також міграційну кризу на кордонах Білорусі з країнами Євросоюзу, і ще раз поскаржився Ксав'є Беттелю, що Київ не збирається виконувати Мінські угоди. Але головне, звичайно, — це гарантії безпеки Росії, які відповідно до проєкту угоди з НАТО, повинно забезпечувати і Велике Герцогство Люксембург, армія якого налічує трохи менше однієї тисячі осіб.

Оскільки за підсумками перемовин Путін і Беттель ніяких паперів не підписували, можна тільки сподіватися, що співрозмовник Путіна дав йому усні гарантії про те, що армія Великого Герцогства найближчим часом не нападе на Росію, і це можна вважати великою зовнішньополітичною перемогою Володимира Путіна.

Тоді як Путін вирішував із Люксембургом проблеми України, Білорусі та безпеки Росії, Сергій Лавров вирішив зайнятися зміцненням кадрів Північноатлантичного альянсу. Очільник МЗС Росії заявив, що главі блоку Єнсу Столтенбергу час уже перейти на іншу роботу, оскільки той не виконує належним чином свої обов'язки. Таке суворе рішення Лаврова було викликане його, Лаврова, переконанням, що Столтенберг "плює" на принцип рівної безпеки країн-учасників ОБСЄ. Коли і за яких обставин Столтенберг плювався на цей найважливіший принцип, Сергій Вікторович не уточнив, але у своєму рішенні замінити керівництво НАТО він був непохитний:

"Если господин Столтенберг считает, что члены НАТО вправе плевать на этот принцип, который закреплен в документах, принятых на высшем уровне, то, наверное, действительно ему пора уже уходить на другую работу, потому что со своими обязанностями он никак не справляется". Кінець цитати.

Сам Лавров, звичайно, переконаний, що він зі своїми обов'язками справляється. Про що свідчить той факт, що за час його керівництва МЗС Росія зіпсувала взаємовідносини практично з усім світом, окрім декількох диктатур — КНДР, Білорусі, Венесуели, Сирії та Куби. Втім, якщо на Столтенберга за чутками чекає посада голови Центробанку Норвегії, то Лаврову йти вочевидь нікуди, оскільки робити він нічого не вміє, окрім як грубіянити та матюкатися, а ці навички, окрім російського МЗС, мало де ще затребувані.

Передвоєнний психоз, що нагнітається, вимагає якихось мобілізуючих, підбадьорюючих і втішливих слів, звернених до популяції, частині якої, зважаючи на риторику начальства, доведеться йти на війну. Сталінська пропаганда втішала та надихала радянських громадян тим, що протягом 1920-1930-х років повторювала: "Мы будем бить врага малой кровью на его территории". Функцію підбадьорення ці гасла виконали, хоча згодом дорого обійшлися країні.

Суворов успішно надихав солдатів такими словами: "Вы чудо-богатыри! Вы витязи! Вы русские! Неприятель от вас дрожит!".

Іншим шляхом пішов полководець нового типу Дмитро Кисельов, який надихнув співвітчизників так: "Может быть, мы не умеем так хорошо жить как на Западе, но хорошо умирать, как показала вся мировая история, мы умеем лучше всех".

Можливо, Кисельов є адептом культу смерті Санта Муероті — сучасного релігійного культу, поширеного в Мексиці та США, що полягає у поклонінні однойменному божеству, яке уособлює смерть. Найбільш завзяті адепти цього культу приносять у жертву людей. Мабуть, Дмитро Олексійович належить до таких.

Вірогідність того, що Дмитро Кисельов, Володимир Соловйов, Костянтин Ернст, Олег Добродєєв, а також діти вказаних товаришів, депутатів й іншої путінської обслуги засвідчать своє вміння добре помирати, дорівнює нулю. Якщо Путін, усупереч очікуванням все-таки почне війну, право показати своє вміння помирати буде надано зовсім іншим людям.

Оригінал