Від Зеленського є одна величезна користь

Українці нікому не довіряють

Традиційні цінності для українців виявились міфом на кшталт золота Полуботка. Солодкий інфантильний самообман для людей, котрі не хочуть бути в реальності. Традиційні цінності в Україні – всього лиш ще одна теорія змови.

Якби в поточному українському суспільстві справді існували декларовані традиційними цінностями риси – чесність, благородність, відкритість, сміливість, то ми б не мали такої тотальної кризи довіри.

Те, що зараз намагаються окреслити як недовіра до влади – насправді недовіра один до одного. Українці в загальній своїй масі не довіряють ні владі, ні державним інституціям (безвідносно того, хто ними зараз управляє), ні сусідами і навіть не завжди родичам і членам своїх сімей.

Бо довіра – це форма контакту із оточенням і прогнозування очікуваних подій через власний внутрішній світ, власні риси і власні мотиви. Саме тому людей беззастережно відкритих і довірливих часто називають наївними, бо вони підходять до світу зі своєю ідеалістичною міркою, а світ не такий. Білі починають і програють.

Тому українці не довіряють нікому, бо знають, що чекати від інших, адже знають самі себе. Від Зеленського і "Слуги народу" є одна величезна користь, яку складно заперечити – він продемонстрував українцям, що справа не в міфічних елітах, олігархах і узурпаторах влади. І що коли привести до влади людей з вулиці (а зараз при владі саме вони) – то, па-баам, нічого не змінюється і вони поводяться рівно так само мудацько. І це привід задуматись і позбутись солодких ілюзій про те, що "це все вони, а не ми, бо ми інші". А ми такі ж, як вони.

Пересічний українець – щось на кшталт валютчика за ларьком, який завжди на стрьомі і з вбудованим сканером помислів людей, котрі йдуть повз нього. Він тут стоїть лише тому, що пережив вже багато спроб намахати себе і провів не менше успішних спроб намахати когось. І тепер йому нічого не страшно, але це незворотно позначилось на його психіці.

Оригінал