Перестановки в уряді: Зеленський створює собі кадровий тил
У президента лава альтернативних кандидатів – дуже коротка. А "соціальний ліфт" десь застряв ще влітку 2019 року
Нинішні перестановки в уряді обговорювалися давно. Втім, їхньою специфікою є те, що вони не просто мають відреагувати на злободенні виклики (що робити з економічною стагнацією, де обіцяні "прориви", як пережити зиму в умовах підвищених тарифів тощо), але і створити певний кадровий тил для президента.
Нікуди, звісно, не поділася логіка лояльності з боку міністрів до президента — інші кандидати не потрібні, але додався й інший іміджево-професійний фільтр: який вигляд матимуть ці кандидатури, будучи ставлениками влади?
Справа в тому, що гратися в уряд, який в повній тіні Банкової, зручно і, начебто, безпечно. Немає яскравих фігур — немає політичної загрози. Але це тільки на перший погляд. До наступних парламентських виборів Володимиру Зеленському такі фігури потрібні. Так, його особистий рейтинг (і політичний, і довіри) — вищий, ніж рейтинг партії. І, цілком можливо, таким і залишиться. Втім, для переобрання команду доведеться показати. Не гіпотетичну, як було 2019-го, а реальну — ту, яка працювала, мала бодай якісь результати і, умовно, є гідною, аби переобиратися.
Гратися в уряд, який в повній тіні Банкової, зручно і, начебто, безпечно
Тому добір альтернативних кандидатів цього разу відбувався все-таки більш прискіпливо, ніж раніше. І вимоги до кандидатів були трохи серйознішими. Хоча принципу лояльності до Банкової це не скасовувало, звичайно.
Наочним прикладом тут буде Міноборони, наприклад, де претензії до попереднього керівництва були не тільки у експертів і частини самої влади, але і у західних партнерів. Для останніх управлінський хаос, провалене держзамовлення і з'ясування особистих стосунків між ключовими фігурами військово-політичного керівництва видавалося більш ніж абсурдно.
Хотілось би сподіватися, що фігура Олексія Резнікова зможе:
а) Знизити градус претензій як всередині країни, так і з боку західних партнерів. Цивільний міністр оборони в розумінні, близькому очікуваного з боку НАТО. Він дійсно має хороший авторитет серед західних чиновників, урядовців і міжнародних організацій. Принаймні для старту — позиції дуже сприятливі.
б) Припинити ганебну практику внутрішніх міжусобиць між умовно "політичним" і "військовим" крилом оборонного сектору. Політичних мотивів "стримувати" військових в їхніх діях на сьогодні немає: прогресу в переговорах немає, втрачати, фактично, нема чого. В цих умовах військових, чия позиція часом дуже відрізнялася від позиції політичного керівництва на хвилі активних переговорів з Росією, мають таки лишити в умовному спокої і дати їм потрібний рівень свободи і ваги при ухваленні рішень.
Одним словом, нове керівництво Міноборони мусить зосередитися на менеджерських задачах.
Нове керівництво Міноборони мусить зосередитися на менеджерських задачах
Аналогічну роль — видимої фігури з кадрового тилу президента — гратиме і наступниця Олексія Резнікова в Мінреінтеграції — Ірина Верещук. Мінреінтеграції напрацював ряд середньо- і довгострокових напрямків, які пані Верещук лишається наповнювати і просувати.
Очікую, що гуманітарних акцентів в роботі міністерки буде таки більше, аніж політичних і дипломатичних, але вона теж однозначно потрапляє в пул тієї команди президента, чию роботу він за пару років хоче представити як свій результат.
Реальні оцінки можна буде ставити згодом, але на прикладі цих двох міністерств дуже добре видно, як на мене, як і для чого Банкова нарешті стала більш прискіпливою до конкретних кандидатур.
Сперечатися про те, що можна було б знайти кращі кандидатури. Але треба пам'ятати: у Зеленського, як і у будь-якого попереднього українського президента, реальна лава альтернативних кандидатів — дуже коротка. Мабуть, найкоротша з-поміж усіх. А "соціальний ліфт" десь застряв ще влітку 2019 року.
