Права людини – це не подарунок громадянину на день народження

Взаємини людини й держави не є односторонніми, а будуються на засадах взаємної відповідальності

Дивують воплі обурених до держави, що та, мовляв, порушує їхні права людини. Абсолюто не відстрелюючи, що держава взагалі єдина інституція, котра їм їх гарантує і в межах якої ці права діють. Нема держави - нема прав людини, аж допоки людина не потрапить під юрисдикцію іншої держави, яка почне їх гарантувати. Якщо захоче, бо негромадяни зазвичай мають суттєво менші права.

І для того, щоб гарантувати виконання прав людини або прагнути до цього, держава засадничо вдається до безлічі обмежень і нав'язування безумовних громадянських зобов'язань – від сплати податків, військової повинності, обов'язкової шкільної освіти і до банальних правил дорожнього руху.

Тільки в межах держави діють ваші права, і коли вплив або існування держави припиняється – тонка плівка цивілізації рветься і права зникають. Маєте прекрасну ілюстрацію ніжності і обмеженості прав людини на сході України вже багато років підряд.

Ніхто з воплячих не піде голіруч на ведмедя, озброївшись статею Конституції України про недоторканість життя і здоров'я людини. І не відмовиться платити штраф за проїзд на заборонений знак, апелюючи до права на вільне пересування. Бо тут вистачає клепки зрозуміти, що таке права людини і в яких умовах вони актуальні, а де вже ні. Або, принаймні, розуміти брак компетенції для підважування таких глобальних дефініцій.

Конституція України регулює взаємини людини й держави. І відносини ці не є односторонніми лише від держави до людини, а будуються на засадах взаємної відповідальності. Відповідальності за безпеку, оборону та функціонування усіх її інституцій і сфер.

Конституція України і права людини – це взаємний договір між державою та її громадянином. Про двосторонні, бляха, права і двосторонні, бляха, обов'язки. А не подарунок громадянину на день народження.

Оригінал