Закохався в Полісся. Цей укритий мохом музей не хоче, щоби його бачили
Безкінечна лісиста Терра Інкогніта до якої нікому нема діла
Минулого року закохався в Полісся, цього ж року укріпився в цих своїх сентиментах. Зовсім неподалік, майже під Києвом починається ця безкінечна лісиста Терра Інкогніта розміром з цілу європейську країну, країну до якої нікому нема діла. Її нема в маскульті, нема хоч у якійсь повістці дня чи року, чи десятиліття, нема в сучасному національному міфі, майже нема на щоденній мапі локальних ідентичностей, себто є, але у вигляді якогось рідкісного музейного привида вкритого мохом, котрий не хоче щоби його бачили.
Лише волиняки зрідка підкинуть нечемного жартика про дикість поліщуків, у порожнечу, але ображатися на нього наче як й нема кому, бо хто волиняк слухає, окрім галичан через паркан.
Лише волиняки зрідка підкинуть нечемного жартика про дикість поліщуків, у порожнечу, але ображатися на нього наче як й нема кому, бо хто волиняк слухає, окрім галичан через паркан
Порожня рубана хата, відкриті двері, на столі районна газета за 1994 рік, стара брошурка свідків Ієгови та записані олівцем на жовтому аркуші замовляння від хвороб. "У мертвих зуби не болять..." – тут не посперечаєшся. Неолітична медицина середини 1990-х років і жодної жилої хати на село, а саме село у луципера на хвості.
