Петраков діє сміливіше, ніж Блохін та Шевченко

Проблема – молодість центральних захисників

Олександр Петраков провів три матчі на посаді головного тренера збірної України з футболу. В усіх не змінював тактику гри з трьома центральними захисниками. Так тренер виграв молодіжний Кубок світу-2019. З Францією вона була виправдана повністю, з Чехією – частково. З Казахстаном виглядало не надто переконливо.

Подібна тактика передбачає компактність в останній третині поля. І тут може бути багато помилок, особливо, якщо в Україні так не грає жоден клуб. Приміром, Миколенко замість атакувати суперника, дав йому виконати подачу, що призвело до забитого Францією м'яча.

Починаючи з 2016 року, ми грали за трьома різними тактиками: у раннього Шевченка був контроль м'яча, схожий на збірну Іспанії. Згодом модель змінилася на більш збалансовану з елементами контролю м'яча. І ось тепер ми граємо на контратаках.

Не треба бути пророком, аби передбачити: проти Фінляндії нам не дадуть зіграти в такий футбол. Треба буде багато працювати в позиційній атаці. Бо Фінляндія – наше дзеркальне відображення в тактиці.

Бачу великий плюс Петракова в тому, що він сміливо вводить молодь до складу. Попередники - Блохін, і Шевченко - були консерваторами. Блохін увесь час скаржився, що нема звідки брати гравців, бо чемпіонат у нас заслабкий. А Петраков знаходить, ставить, експериментує.

З мінусів – в нас був і залишився слабкий центр оборони. Я розумію, в чому проблема – в усіх збірних тут грають найдосвідченіші виконавці. А в нас – молодь. Та ж Італія бере до збірної гравців блоками. К'єлліні і Бонуччі разом грають не один десяток років.

Однак попри всі проблеми й нічийні матчі ми маємо шанси поїхати до Катару. Петраков їх не розгубив. І це головне його досягнення.

Олег Федорчук, для Gazeta.ua