Я закрила для себе безнадійну тему нищення Києва. Аж раптом – чудова новина
Вітаю нас усіх - стару "Казку" відновлюють!
Для некиян поясню. 20 років тому я подумки "закрила" для себе тему нищення Києва, як надто травматичну своєю безнадійністю.
Мої підліткові роки - 1970-ті - припали на масову "щербицьку" зачистку решток старого Києва під приводом перетворення його на "образцовый город" (це, до речі, стовідсотково надійний маркер, по якому можна вивіряти культурну щирість сьогоднішніх києволюбців: якщо чуєте від людини розлогі плачі за радянськими мозаїками/ліхтарями, але при тому ні пари з вуст про знесений будинок Дворянського зібрання й фотоательє Гудковського на Майдані - можна відразу викреслювати такого борцуна зі списку релевантних джерел).
Маркер, по якому можна вивіряти культурну щирість києволюбців: якщо чуєте плачі за радянськими мозаїками, але ні пари з вуст про знесений будинок Дворянського зібрання й фотоательє Гудковського на Майдані - викреслюйте борцуна зі списку релевантних джерел
У 1981 році нас, студентів, виганяли махати прапорцями на шляху Брежнєва з Щербицьким "до Баби" - і потім ми їздили на Лівий берег подивитись, як вона вмить зруйнувала класичний "вестерфельдівський" (що теж був частиною культурної спадщини!) вид на київські гори, і ще не один рік, їдучи з Лівого берега й натикаючись на неї зором, я одверталась і плакала од приниження.
У перші роки Незалежности з'явилася надія, що наш "сторозтерзаний Київ" почне одужувати після столітньої руїни
Потім, у "перестройку", мені подарували альбом Тита Геврика "The Lost Architecture of Kiev", і коли в перші роки Незалежности почалось відновлення Михайлівського Золотоверхого і з'явилась на площі Кавалерідзева Ольга, з'явилась і надія, що, може, тепер, нарешті, настане в своїй хаті своя правда, і наш "сторозтерзаний Київ" (с) почне одужувати після столітньої руїни.
Останнім таким ударом став продаж міською адміністрацією магазину "Казка" якомусь двоногому, котре знищило розписи Марфи Тимченко і відкрило "Нову казку" - з євроремонтом, у Дональдах Даках і Міккі Маусах
Тому всі 1990-ті я на тему Києва ще смикалася. Попри кілька важких ударів, які давали підставу запідозрити, що руїна триває і відступати не збирається. Останнім таким ударом і став продаж міською адміністрацією магазину "Казка" якомусь двоногому, котре знищило розписи Марфи Тимченко (1922-2009 роки; художниця, майстриня петриківського розпису і народного декоративного живопису. Лауреатка Шевченківської премії, перша лауреатка премії імені Катерини Білокур. - Gazeta.ua) і відкрило "Нову казку" - з євроремонтом, у Дональдах Даках і Міккі Маусах. Це було, в якомусь сенсі, ще принизливіше од брежнєвсько-щербицької Баби - з тої бодай знати було, що за нею стоїть вся тупа сила імперії, "сопротівлєніє бєсполєзно"... А знищені геніальні розписи Тимченко за мотивами народних казок (Івасика-Телесика досі пам'ятаю, де летів на гусеняті!) і вліплений натомість "по-модньому" ширпотреб - це, як вибори-2019 і 95-й квартал на чолі держави: ги-ги, рже диявол, сховавшись у простіночку, і хто вам винен, як ви дураки?
І от, виявляється, - розписи в "Казці" підлягають відновленню! Їх буде відновлено!
Для мене це - як коли б світобудова просто у вікно (у стрічку новин) подала знак, що все буде добре. Що, всупереч ниттю песимістів - ще наша доля не пропала, о ні.
Тобто вона й сама собою чудова, ця новина. А для кого ще й символічне значення має, як для мене, - то взагалі до сліз.
Коментарі