Меморіал у Бабиному яру розколов середовище однодумців. Це троянський кінь

Маємо багато непроговореного і непроробленого щодо ідентичності та політики пам'яті

Кілька днів спостерігаю за боями навколо публікації на Liga.net про меморіалізацію Бабиного Яру і роль Йосифа Зісельса. Ці бої, образи і звинувачення не просто внутрішня цехова суперечка і далеко не лише про професійні стандарти.

Для мене ця історія має дві важливі складові.

По-перше, це конфлікт в середовищі своїх. Світоглядно близьких людей, які ще вчора поважали позицію і цінували одне одного.

І ось тут збувається попередження Йосифа Зісельса, який казав, що Міжнародний центр Голокосту "Бабин Яр" - це "троянський кінь", який своєю позицією чи ініціативами буде провокувати напруження і конфліктність у суспільстві. До речі, цю закономірність щодо розколу і скандалів досить легко простежити, проаналізувавши проєкти і заяви центру в останні роки:

• Хржановський з "Голокост-Діснейлендом" і взагалі його присутність у проєкті;

• аудіовізуальна інсталяція на місці старого єврейського кладовища;

• відкриття символічної синагоги на місці православного цвинтаря;

• фільм Лозниці про Бабин Яр і його позиція.

По-друге, ось цей розкол в середовищі однодумців через публікацію на Liga.net іде по найбільш чутливій і непростій лінії ідентичності. По тій небезпечній тріщинці, яку ми усіма силами пробуємо заліковувати і стирати, шукаючи спільні точки, солідаризуючись і відносячи себе до "цілісного цілого".

Чи є частиною твого світу, твоєї власної історії дисидентський рух, арешти інтелігенції 1972-го, виступ Стуса на прем'єрі "Тіней забутих предків", Українська Гельсінська спілка, радянська каральна психіатрія, Леонід Плющ, позиція Григоренка, вибір Семена Глузмана, історія Сверстюка і його листи до дружини, перепоховання Стуса, Литвина і Тихого. Чи є це частиною твоєї ідентичності? Чи ти взагалі знаєш про це? Читав? Думав?

Якщо так, ти ніколи жовчно-іронічно не назвеш людину "дисидентом", пишучи про неї в негативному контексті. Ти ніколи не скажеш про дисидента "шахрай". Бо це за межею. Ти ніколи не візьмеш коментарі щодо неї з анонімних джерел. Ти ніколи не напишеш поряд з його ім'ям слово "баблішко". Ти ніколи не скажеш, що "Зісельс бігає по Київраді" (це я не про публікацію, а про лексику, яку дозволяють собі критики в дискусіях).

Ось тут для багатьох був перехід болючої межі. Нерозуміння, невідчування або просто незнання контексту, базових речей, важливих для одних і неважливих для інших.

Є дуже пізнавальна книжка "Йосиф Зісельс у розмовах з Ізою Хруслінською". Хто хоче все ж таки зрозуміти, хто такий Зісельс, через що ця людина пройшла і як описує і осмислює два терміни таборів суворого режиму, власну відмову від амністії, яку пропонували взамін на розписку про припинення політичної діяльності, власне єврейство і українство, розуміння свободи і суверенності, прочитайте.

Це дасть розуміння масштабу людини, ваги її слова і позиції.

Йосиф Зісельс, часто каже, що політика пам'яті є похідною від ідентичності. Виглядає, що у нас багато непроговореного та непроробленого і в першому, і в другому.

Оригінал