Зеленський переміг Путіна в історичній суперечці про українців і росіян

Після воєнної агресії процес формування української політичної нації прискорився

28 липня святкується в Україні й Росії у зв'язку з однією подією, але називається трохи по-різному та має різний статус. У Росії — це "День хрещення Русі" — пам'ятна дата. В Україні — "День хрещення Київської Русі-України" — державне свято.

І сама подія, і його головна дійова особа, князь Володимир, завжди були предметом спроб приватизації політиками Росії й України. Після 2014 року, коли Росія окупувала Крим і розпочала агресивну війну проти України, ці спроби перейшли у фазу інформаційної війни, в якій історичні факти, назви, а також пам'ятники використовувалися як снаряди в інформаційній війні. Війні, в ході якої Україна прагнула знайти в історії докази свого суверенітету, а Росія — "виправдання" своєї агресії та "права" на окупацію.

Україна прагнула знайти в історії докази свого суверенітету, а Росія — "виправдання" своєї агресії та "права" на окупацію

Одним із проявів цієї війни стала війна пам'ятників. 2016 року на Боровицькій площі поряд із Кремлем був споруджений величезний, заввишки 17,5 метра істукан, що зображує князя Володимира. Спочатку ставилося завдання створити істукан 24 метри ростом, щоб перекрити розмірами пам'ятник князеві Володимиру в Києві скульптора Клодта, поставлений 1853 року. Висота київського Володимира — 20,4 метра з підніжжям. Київський князь стоїть на високому березі Дніпра і гармонійно вписується в довкілля. Московський істукан, що стирчить посеред рівного місця, викликає подив. Спочатку його хотіли прописати на Воробйових горах, але москвичі обурилися, і прибульця переселили до Кремля, поставивши поряд із тезкою, заради марнославства якого все це й задумувалося. Ні тоді, ні зараз ніхто не може до ладу пояснити, навіщо в Москві потрібен пам'ятник людині, яка ніколи в столиці РФ не була, причому, з поважної причини, оскільки померла за 132 роки до заснування Москви.

Володимир Путін своєю абсолютно безграмотною "історичною" статтею про єдиний трьохголовий народ відкрив скриньку Пандори.

Путін своєю абсолютно безграмотною "історичною" статтею про єдиний трьохголовий народ відкрив скриньку Пандори

Володимир Зеленський відповів Путіну спочатку коротко: "ми не один народ", і була надія, що він цим обмежиться, цілком переконливо заявивши, що писати історичні трактати — справа істориків, а доля політиків — створювати кращі умови для життя своїх сучасників. Але президент України не втримався, виступаючи з нагоди річниці хрещення Київської Русі, дав Путіну цілком розгорнуту відповідь із яскраво вираженими особистими інтонаціями: "Київська Русь — це мати нашої історії. 24 області України та півострів Крим — її рідні діти. І вони за правом — її спадкоємці. А двоюрідним племінникам і дуже далеким родичам не треба зазіхати на її спадок. І намагатися довести свою причетність до історії тисячі років і тисячі подій, перебуваючи від місць, де вони відбувалися, за тисячі кілометрів". Кінець цитати.

Шкода, що у прагненні відстояти історичну правду, а вона тут цілком очевидно на стороні України, Володимир Зеленський дав путінській обслузі стільки приводів для кепкувань і причіпок. Відстань від Москви до Києва трасою складає 852 км, а навпрямки — 756 км, а не "тисячі кілометрів", як випливає з виступу президента України. Ну, і записувати в "рідні діти" Київської Русі тільки 24 області України та півострів Крим, а усі інші землі називати "двоюрідними племінниками" і "дуже далекими родичами" дещо необачно. Оскільки в межі Київської Русі, окрім територій нинішньої України, входили ще і Полоцька земля — територія сучасної Білорусі, а також Новгородська, Ростово-Суздальска та Смоленська землі, що сьогодні входять до складу Росії. Зрозуміло, що всі ці шорсткості промови Зеленського ще довго радісно обсмоктуватимуть й обслинюватимуть у російському телевізорі.

Шорсткості промови Зеленського ще довго радісно обсмоктуватимуть й обслинюватимуть у російському телевізорі

Але навіть з урахуванням згаданих неточностей Зеленський виглядав виграшно в порівнянні з Путіним у їхній заочній "історичній суперечці". Та тут несподіваний подарунок путінській інформаційній обслузі піднесла українська соціологічна група "Рейтинг", що опублікувала дані опитування, що стосується якраз суперечки Путіна із Зеленським.

Більшість опитаних групою "Рейтинг" (55%) не погодилися з Путіним, що "росіяни й українці — це один народ", а 41% — із цим згодні.

О, скільки вереску та радості було у мешканців російського телевізора! "41% — це ж десятки мільйонів!" — волав "політолог" Володимир Корнілов, приголомшуючи роздруківкою з даними опитування "Рейтингу" в студії "60 хвилин".

У дослідженні групи "Рейтинг" були й інші запитання, відповіді на які були не такими радісними для прихильників Путіна. Наприклад, 75% опитаних вважають спадкоємицею Київської Русі — Україну, 8% — Росію, а 9% громадян України не вважають спадкоємицею Київської Русі жодну з цих двох країн. Але відповідей на це запитання в російських ЗМІ не цитують.

"41% українців — за Путіна" — такий висновок умить виткався в студіях російських ток-шоу й інших кремлівських ЗМІ.

Перш ніж перейти до розбору того, що ж означають цифри, отримані групою "Рейтинг", наведу дані інших українських соціологів, з Центру Разумкова, що з'ясовував етнічну ідентичність громадян України. Абсолютна більшість громадян України (92%) вважають себе етнічними українцями, 6% — етнічними росіянами, 1,5% — представниками інших етносів. Такі результати опитування Центру Разумкова. Причому, не має значення, чи є у людини російські корені, російське прізвище, якою мовою вона спілкується в побуті. Ідентичність — це завжди особистий вибір. Якщо людина каже: я почуваю себе українцем (українкою), це означає, що вона (людина) є українцем (українкою).

92% громадян України вважають себе етнічними українцями, 6% — етнічними росіянами, 1,5% — представниками інших етносів

Отже, що означають усі ці цифри. Отриманий соціологами Центру Разумкова результат можна назвати даними "прямої дії". Оскільки людей запитували про те, в чому кожен із нас є найголовнішим і остаточним експертом. Такі запитання про те, за кого людина голосуватиме, які фільми вважає за краще дивитися і яку музику слухати.

Запитання, які ставили соціологи групи "Рейтинг" інші. Вони про те, в чому більшість громадян самостійно розібратися не можуть, а тому їхні відповіді — це деяка суміш їхніх власних переконань і тієї інформації, яку люди отримали зі ЗМІ або від знайомих. Можна, наприклад, провести масове опитування про те, яке походження коронавірусу: штучне чи природне. Але отримані результати не можна використати для відповіді на це запитання. Вони будуть усього лише показником стану громадської думки, а в питанні походження ковіду краще все-таки покладатися на думки експертів. Запитання про "один чи два народи" того ж ґатунку, оскільки торкається процесів етногенезу. Та й поняття "народ" вимагає уточнень.

В "історичній" дискусії двох президентів, поза сумнівом, слушною є думка президента України. Але її справедливість доводять не історичні дослідження, не пам'ятники державним діячам минулого, а сьогоднішній стан розуму громадян трьох країн, передусім України. Абсолютна більшість із них сьогодні вважають себе частиною українського народу, а росіянами бути не хочуть. І в цій рішучості є деяка "заслуга" Володимира Путіна, оскільки після його воєнної агресії процес формування української політичної нації вочевидь прискорився.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Володимир Гевко Маркетолог
Майкл Дракман Директор Міжнародного республіканського інституту в Україні
Дар'я Лазарєва Експертка відділу клімату та транспорту ГО "Екодія"
Юрій Ніколов Співзасновник видання "Наші гроші"
Браян Вітмор Cтарший науковий співробітник Atlantic Council