Базар і цвинтар – найважливіші точки в місті. Між ними й треба шукати його серце

Це як ерос і танатос населеного пункту

Мій досвід показує, що найважливішими точками в містах є не центральна площа, замок чи пам'ятник, а базар і цвинтар. Саме вони можуть найбільше розказати нам про історію й повсякденне життя міста. Не завжди в цих локаціях ви зможете зробити красиві фото, але саме там отримаєте шанс не тільки побувати, а й зрозуміти місто, відчути його приховані пульси і норов. Адже базар і цвинтар – це як ерос і танатос населеного пункту, десь саме між ними й треба шукати його серце, - пише Андрій Любка для видання "День".

Цвинтар – найспокійніше місце, навіть місцеві намагаються обходити його стороною, призначаючи в році всього кілька днів для обов'язкових відвідин. Але саме там розташоване найточніше управління статистики, в якому ви зможете довідатися про майновий стан жителів, про структуру населення, наявність національних меншин і різноманіття релігій, про суспільно-політичні настрої – кого тут поважають і ховають на центральній алеї, а кому відведено місце на периферії. Саме цвинтар є розкритою перед вами історичною хронікою міста, найточнішим літописом.

Натомість базар символізує життя у всій його повнокровності, лише там ви зустрінете найбідніших і найбагатших, тих, що взялися за гендель з мрією розбагатіти й стати володарем світу, і тих, що хочуть вести тихе й спокійне життя, тому тепер стоять за прилавком з городиною. На базарі ви довідаєтеся про те, що їдять місцеві мешканці, що вирощують тут і в околицях, що вважається цінним і популярним, тож його привозять з інших країн, як місцеві люди вдягаються і наскільки дбають про чистоту й гігієну. Це вже не кажучи про традиції усміхатися під час розмови, обмінюватися кількома репліками й наріканнями на погоду, торгуватися і дякувати після покупки – усе це блискуче демонструє рівень повсякденної культури.

Навіть, не знаю, який з усіх базарів світу є для мене найулюбленішим. Напевно, все ж ужгородський "Зелений базар" у центрі, бо саме тут я купую продукти для себе, саме тут знаю, в кого добрий хліб, у кого варто взяти домашній сир чи шматок сала. Хоча не менш важливим для мене є виноградівський "малий" базар, де я сам колись продавав яблука і на виручені гроші купував собі ланґош, і "великий" базар, де в радісному настрої ставав між рядами на шматок картону, щоб поміряти новий одяг перед початком навчального року.

Є й особливі базари, які ніколи не забуду. Ті, що саме базари, а не ринки: наприклад, древній базар Єрусалиму, де пройшовши ряди з оливками, сирами, горіхами, випічкою й солодащами, я встигав так "напробуватися", що більше до кінця дня взагалі не хотів їсти. Або ж "ґранд базар" у Стамбулі, куди зовсім не ходять місцеві, бо це занадто дорогий базар виключно для туристів; і натомість звичайний базар в азійській частині міста, на Ускударі, звідки я привіз додому джезву, яка щоранку допомагає мені прокинутися. Боже, а рибний базар у древньому ліванському місті Сідон, хіба можливо забути всі ті запахи? Зрештою, про всі є що загадати – і про рибний базар у центрі Любляни, і про фермерський у канадському Едмонтоні, і про букіністичний у Львові під пам'ятником Федорову, і про базар географічних карт у Барселоні, і про базар старожитностей у старій чаршії міста Скоп'є.

Хоча це не означає, що базари варто відвідувати тільки в цікавих і туристичних містах. Зовсім навпаки: наприклад, дуже часто у маленьких українських райцентрах, де навіть красиве фото зробити ніде, саме базар і є найцікавішою точкою, місцевим Вавилоном, де змішалися всі і все, де вирує життя, крики і пристрасті. Такий базар починає роботу ще вдосвіта і перед обідом уже порожніє, після чого життя в містечку знову провалюється в сонну зажуру. І оживе воно лише тоді, коли рано-вранці сторож прийде відімкнути замок на базарній брамі.