"Мазок" по фізіономії Путіна: Захід проігнорував його червоні лінії

Гора саміту в Женеві народила двійко мишенят

Джо Байден — п'ятий американський президент, із яким зустрічався Володимир Путін, і те, як кожним із них сприймався Путін, може бути віхою деградації путінізму, щаблиною на сходах, що ведуть від авторитаризму до концентрованого фашизму, якими Путін упевнено спускався усі роки свого правління.

Білл Клінтон вважав, що у Путіна "величезний потенціал". "Я думаю, він дуже вдумливий і спритний, — цитує 42-го президента США NYTimes. — Гадаю, з ним ми зможемо зробити багато хорошого". Ще одного разу Клінтон сказав, що вважає наміри Путіна "в цілому гідними та прямолінійними", але до остаточних рішень той ще не прийшов. А ще Клінтон зауважував, що Путін міг "зав'язнути в питаннях демократії". Як бачимо, Клінтон помилявся — Путін "питання демократії" вирішував просто — шляхом їх ліквідації разом з "запитувачами".

2000-го Путін серйозно розглядав вступ Росії до НАТО

Сьогодні в це важко повірити, але тоді, 2000-го, Путін серйозно розглядав вступ Росії до НАТО. Про те, що не унеможливлює вступ Росії до НАТО сказав Путін в інтерв'ю ВПС і на зустрічі з генсеком НАТО Джорджем Робертсоном. Путін про свою зустріч із Клінтоном: "Я у ході дискусії сказав: можливо, подивитися на такий варіант, що Росія вступить до НАТО. Клінтон відповів: я не проти". Путін був переконаний, що весь світ живе за законами пітерського підворіття, а слова про демократію — тільки лицемірне прикриття. Сподівався, що "світове підворіття" його прийме. З незрозумілих і тому особливо образливих причин "світове підворіття" Путіна не прийняло.

Джордж Буш під час спілкування з Путіним побив рекорд наївності та нерозуміння співрозмовника: "Я подивився в очі цій людині, заглянув йому в душу і вирішив, що можу йому вірити. Ця людина принесла краще для своєї країни".

За словами Барака Обами, російський лідер нагадав йому людей, із якими йому вже доводилося бачитися в Чикаго, коли він робив перші кроки в політиці, "щось на зразок районного боса, але тільки з ядерною зброєю та вето в Раді Безпеки ООН". "Путін нагадав мені чоловіків того типу, які колись заправляли політикою Чикаго, — виховані вулицею, жорсткі, позбавлені сентиментів типи; вузьколобі, які ніколи не виходили за кордони свого обмеженого досвіду і які розцінювали "кришу", хабарі, шантаж, обман і насильство, яке періодично виникає, як законні методи своєї діяльності".

Дональд Трамп обсипав Путіна компліментами, назвав їх зустріч "грандіозною", а про російського диктатора сказав, що "Володимир Путін є шахістом світового класу".

Ну, і, нарешті, Джо Байден про Путіна: "вбивця", "у нього немає душі". На відміну від того, що казав Обама, це було сказано гранично публічно, на весь світ.

Наявність або відсутність горезвісної "хімії" між президентами США та Путіним ніяк не впливала на російсько-американські стосунки

Характерно, що наявність або відсутність горезвісної "хімії" між президентами США та Путіним ніяк не впливала на російсько-американські стосунки. Ніяка "хімія" між Бушем і Путіним не завадила Путіну виступити з украй антиамериканською Мюнхенською промовою, та й очевидне взаємне тяжіння Трампа та Путіна не стало перешкодою для цілої низки антиросійських санкцій у часи правління 45-го президента США.

Байден приїхав на зустріч із Путіним після самітів G7 і НАТО. І з'явився як лідер об'єднаного Заходу, у якого щодо Путіна та Росії було зафіксовано консолідовану думку, суть якої сформульована двома словами: "Путін — убивця". Тому Путін у Женеві наткнувся на консолідований Захід.

Лідери НАТО в завершальній декларації, прийнятій за підсумками саміту, засвідчили, що двері альянсу відкриті для України та Грузії. Це не новина. Новина в деталях, що стосуються тих червоних ліній, які малював Путін в інтерв'ю NBC. Генсек НАТО Столтенберг заявив, що тільки країни-члени НАТО й Україна мають право ухвалювати рішення про її членство в альянсі, і Росія в цьому процесі права голосу не має. Президент США Джо Байден заявив, що ситуація на Донбасі не унеможливлює вступ України в НАТО.

Тільки країни-члени НАТО й Україна мають право ухвалювати рішення про її членство в альянсі, і Росія в цьому процесі права голосу не має

Це була пряма відповідь на Путінські червоні лінії. В тому сенсі, що Байден і НАТО в цілому люди, звичайно, виховані, тому плювати на путінські червоні лінії не будуть. І тільки тому, що не привчені плювати в публічних місцях. Але звертати увагу на путінський наскельний живопис не збираються і приймуть Україну в НАТО тоді, коли самі визнають, що вона готова до вступу в Альянс.

Тому коли Путін у відповідь на запитання про вступ України до НАТО заявив, що "ця тема зачіпалася "мазком", то це був "мазок" по фізіономії Путіна та по його червоних лініях, які Захід, НАТО та персонально Байден просто проігнорували.

Байден правильно відмовився від спільної з Путіним пресконференції, оскільки участь у цьому кривлянні, відвертому тролінгу та нестримній брехні Путіна була б явно несумісною зі збереженням гідності. Відповідаючи на запитання, як він ставиться до того, що Байден назвав його вбивцею, Путін вихлюпнув чистісіньку ахінею: "Ви подивіться на вулиці американських міст — часто-густо вбивають! Там слова не встигнеш сказати — відразу стріляють!" Про Навального, як і раніше, не називаючи його імені, сказав, що той сам хотів, щоб його посадили. Про ФБК набрехав, що "ця організація" здійснювала "публічні заклики неповнолітніх до участі у безладах", а також "публічно давала інструкції про те, як готувати коктейлі Молотова". Усю цю люту та миттєво спростовувану брехню Путін вимовляв із безтурботністю патологічного брехуна, впевненого у своїй безкарності.

Щоб зрозуміти значення для Путіна зустрічі з Байденом, потрібно подивитися російський телевізор. Найкраще "Вечір" Соловйова. Виступає режисер Карен Шахназаров: "Сама зустріч свідчить про те, що Росія стала світовою наддержавою!", "Росія повернулася до світових наддержав!", "Ми побачимо, як ставлення до нас зміниться! Офіціанти в Стамбулі будуть до нас по-іншому ставитися!"

Путін насправді поїхав до Женеви до Байдена по ярлик на статус очільника світової наддержави. Світовій наддержаві не потрібен ярлик, отриманий від когось. США та Китай не потребують чийогось визнання, щоб бути великою державою. У Росії виявився комплекс державної неповноцінності.

Путін насправді поїхав до Женеви до Байдена по ярлик на статус очільника світової наддержави

Цю дзвінку фразу про те, що права людини, Навальний, Україна були "мусорными темами", тобто чимось, що серйозно не обговорювалося, виголосив у програмі "60 хвилин" Олексій Наумов, співробітник видання "Коммерсантъ" і висхідна зірка російських ток-шоу ненависті.

За всього огидного цинізму, яким пронизана ця заява Наумова, йому не відмовиш у передбачливості. Ця заява відображає ту двоїстість, у якій опинився Байден.

З одного боку, він справедливо зауважив, що будь-який американський президент не може не відстоювати права людини, оскільки вони в генах американців. З іншого боку, він перший відкрито назвав Путіна вбивцею і, можливо, перший із п'ятірки американських президентів найкраще розуміє, що розмовляти з Путіним про права людини так само безглуздо, як переконувати крокодила повністю перейти на вегетаріанство.

Для Байдена Путін і Росія — вочевидь не головне. Головний виклик — Китай. А Росія — так, джерело неприємностей, які можна потерпіти

І ще. Не варто забувати, що це для Путіна США та Байден — головне дзеркало, зазираючи в яке, можна уявляти себе великою державою. Для Байдена Путін і Росія — вочевидь не головне. Головний виклик — Китай. А Росія — так, джерело неприємностей, які можна потерпіти. Ну, а права людини. Якщо вони не потрібні росіянам, то чому за них повинні боротися США.

Підсумком зустрічі стало повернення послів і резолюція, що повністю повторює формулу Горбачова-Рейгана про неможливість перемоги в ядерній війні. Гора саміту народила двійко мишенят. Ну, хоч щось.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Марк Тіссен Оглядач видання The Washington Post
Девід Кларк Аналітик, колишній спеціальний радник по Європі в МЗС Великої Британії
Андрій Андрушків Експерт з управління, виконавчий директор Центру спільних дій
Агія Загребельська Засновниця громадського проєкту "Ліга антитрасту"
Андерс Аслунд Американський економіст