Офіційному Києву час бути "першим учнем". На іспиті не вдасться "пропетляти"

На щастя, непоступливість Заходу дозволяє нам потроху еволюціонувати

Кожна українська влада, схоже, намагається грати з західними донорами в наперстки. Принцип простий.

Київ бере на себе зобов'язання. А слідом, як правило, починає їх порушувати в надії, що все зійде йому з рук. Коли ж донори помічають порушення і ставлять запитання — влада і підконтрольні їй балакучі голови починають наперебій придумувати відмовки, — пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Причому так було і до війни. Весь 2013-й рік Партія регіонів вмовляла Європу заплющити очі на "кейс Тимошенко" і дати Україні Асоціацію з ЄС.

Я чітко пам'ятаю міркування "регіоналів" про те, що доля всієї країни не може залежати від долі однієї людини. Ба більше — тоді було чимало проукраїнських експертів, які говорили про те, що угода з ЄС важливіша за долю Юлії Тимошенко, оскільки наблизить Україну до Європи.

У підсумку все закінчилося тим, що Москва просто перекупила Віктора Януковича, і він сам в останній момент відмовився хай там що з Брюсселем підписувати.

Але я просто хочу нагадати, що якби Брюссель тоді надав Україні Асоціацію з ЄС, то Віктор Федорович залишався б легітимним і беззмінним. Ба більше — в очах країни він був би головним втіленням проєвропейського курсу України, а опозиція, у якої відібрали б єдиний козир, можливо, далі б зникала з політичної карти країни.

Аналогічні речі відбувалися і після початку війни. ЄС готовий був надати безвіз в обмін на запуск системи електронного декларування. Але неготовність українських еліт ставати прозорими і підзвітними ставила долю угоди під сумнів. І я пам'ятаю, як багато хто в нашій країні твердили про те, що Європа повинна піти Україні назустріч, тому що безвіз сам собою наблизить Київ до цивілізованого світу.

Всупереч галасливому хору всіх тих навколовладних спікерів, які вимагали від Заходу виконати свою частину зобов'язань в умовах, коли Київ нехтує своїм "домашнім завданням"

На щастя, непоступливість Заходу дозволяє нам потроху еволюціонувати. Всупереч короткозорості всіх тих українських політиків, які сподіваються з'їсти рибу, не сідаючи в човен. Всупереч галасливому хору всіх тих навколовладних спікерів, які вимагали від Заходу виконати свою частину зобов'язань в умовах, коли Київ нехтує своїм "домашнім завданням".

Через тиждень у Женеві відбудеться зустріч президентів США і Росії. Українське питання загрожує стати одним з основних — зважаючи на те, що все нинішнє загострення між Заходом і Росією почалося з анексії Криму. Один з наріжних моментів пов'язаний із добудовою газопроводу Північний потік-2. Саме того, що дозволить Москві прокачувати газ до Європи в обхід української території. Саме того, що позбавить Київ не тільки доходів від транзиту, але й додаткових гарантій безпеки — адже тепер будь-яка дестабілізація України не буде загрожувати для Кремля зривом контрактних зобов'язань із транспортування газу в Європейський Союз.

Видання Axios пише про те, що в планах Білого дому було організувати зустріч Байдена і Зеленського до зустрічі Байдена з Путіним. Щоб Київ зміг донести свою позицію до Вашингтона напередодні переговорів із главою Кремля. Але від цієї ідеї США відмовилися. Ймовірно, через те, що команда Володимира Зеленського змінила керівництво Нафтогазу всупереч власним зобов'язанням перед західними донорами.

Перед цим Україна гарантувала недоторканність реформи корпоративного управління. Вона натомість позбавляла держкомпанії прямої залежності від виконавчої влади. Ключові кадрові рішення повинна була ухвалювати Наглядова рада, що складається з незалежних експертів. Але цієї весни на Банковій вирішили повернути "ручний режим" управління. У підсумку, Наглядову раду було усунуто, очі Нафтогазу відправлені у відставку, а на його місце було призначено креатуру Кабміну.

У цьому святі української неслухняності є щось дивовижне. Особливо якщо врахувати масштаби викликів, що стоять перед країною

Врешті Зеленський зустрінеться з Байденом — але вже після того, як президент США поговорить із президентом Росії. Тому що рішення Києва, впевнений, було сприйняте на Заході як порушення взятих на себе зобов'язань. Як крок у бік від боротьби з корупцією. І заручником цієї ситуації ризикує стати вся Україна.

У цьому святі української неслухняності є щось дивовижне. Особливо якщо врахувати масштаби викликів, що стоять перед країною. Офіційному Києву саме час бути "першим учнем". А він і далі смалить цигарки за гаражами в надії, що на іспиті вдасться "пропетляти".

Крим. Донбас. Лінія фронту. Концентрація російських військ на кордоні. Через сім років після початку війни Україна продовжує вирішувати питання, пов'язані з виживанням країни. Але українські еліти в гонитві за ситуативним, схоже, готові жертвувати стратегічними речами. Наприклад, довірою до себе.

Україні не вистояти в цій війні самостійно. Зрозуміло, навіщо Москва робить все, щоб Київ залишився на самоті. Але абсолютно незрозуміло, навіщо тим самим вирішила займатися Банкова.

Copyright © 2021 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Єнджей Бєлєцький Оглядач польської газети Rzeczpospolita
Ольга Матвіїва Керівник ГО "Бізнес-Варта"
Костянтин Єлісєєв Голова ГО "Центр нових рішень"
Даян Френсіс Головна редакторка канадської газети National Post 
Олег Саакян Політолог