У Путіна і Лукашенка – тріумф. На жаль, нічого не може його затьмарити

Романа Протасевича неухильно підводять під розстріл

Білорусь, як відомо, — єдина пострадянська країна, що виконує смертні вироки за декількома статтями Кримінального кодексу. Саме під них зараз підводять опозиційного блогера.

Олександр Лукашенко вже заявив, що затриманий журналіст "вбивав людей у братській Україні". Потім було розгорнуте звинувачення від Івана Тертеля, очільника білоруського КДБ, щодо Протасевича, що додало ще дві розстрільні статті, для певності: "Незаперечно, що ця особа повною мірою відповідає визначенню терориста, бойовика-найманця, учасника кривавих подій (у складі сумнозвісного батальйону "Азов"), пов'язаних з безчинствами та загибеллю мирного населення на південному сході України. І це не лише наші дані та дані слідства, але і факти, викладені в ЗМІ з особистими зізнаннями Протасевича, які широко доступні. Набутий досвід цей, наголошую, громадянин Республіки Білорусь, активно застосовував щодо нашої країни".

Брехню про участь Протасевича у боях на Донбасі як "бойовика-найманця" одним із перших почав поширювати український блогер Анатолій Шарій, надавши як доказ обкладинку часопису "Чорне сонце" зі світлиною молодого усміхненого чоловіка у формі батальйону "Азов" з автоматом.

Але, як пише The Insider, Шарій видав за світлину Протасевича зображення іншої людини — бійця "Азова" Андрія Снітко. Він загинув у серпні 2014-го в боях за Іловайськ, а 2016-го йому посмертно присвоєно звання Героя України.

Про достовірність світлини з автоматом судити не беруся, але є факти. Протасевич ніколи не заперечував своєї участі в подіях в Україні, які він висвітлював як журналіст. А також як військовий кореспондент він насправді був у розташуванні батальйону "Азов". Ніяких доказів його участі у бойових діях як військовослужбовця не існує. Клеймо "журналіст-убивця" Лукашенко та його підручні можуть приклеїти на лоб Протасевича тільки одним способом — вибити "зізнавальні" свідчення самого журналіста в тому, що він особисто воював зі зброєю в руках і вбивав на війні. Досвід добування таких "зізнань" у співробітників білоруського КДБ, поза сумнівом, є, оскільки вони, як і їхні російські колеги, трепетно зберігають традиції сталінського НКВС.

Чи буде Лукашенко влаштовувати страту журналіста в центрі Європи, невідомо. Можливо, обмежиться тим, що під загрозою страти спробує домогтися від Романа Протасевича максимальної кількості "свідчень", на основі яких зможе звинувачувати Захід і білоруську опозицію.

Після влаштованого ним теракту Лукашенко постійно веселиться і жартує. Наприклад, про те, як він посадить у Мінську літак Байдена: "Ну, а може бути, ризикне (Байден прилетіти до Мінська). Ми ж запросто посадити літак можемо. У нас смуга. Дві смуги, на будь-яку сяде... Ми три винищувача поставимо: два збоку і в хвості один. Для безпеки можемо знизу підстрахувати ще. Бо якщо з ПЗРК на посадці, то винищувач наш підведе лайнер його прямо на злітно-посадочну смугу".

Придворна челядь білоруського диктатора була щаслива і нестримно аплодувала його виточеному гумору та вишуканим жартам над американським президентом.

У Лукашенка є усі підстави для чудового настрою. Адже завдяки так блискуче проведеній операції щодо захоплення ненависного блогера і можливості насолоджуватися його відчаєм і стогонами, що лунають із тортурних підвалів, білоруський диктатор тепер із належною підставою може стверджувати, що він увійшов до клубу світових держав, і якщо раптом станеться зараз "Ялта 2", світ ділити будуть троє: Путін, Лукашенко, ну, і Байден, що вже там. Ви даремно смієтеся. Путін зустрічається з Байденом 16 червня, правильно? Ну, назвав Байден Путіна вбивцею, так що ж із того. Зустрічається як миленький, обговорюватиме, як глобальної безпеки дотриматися. Тому що розуміє: Путін неосудний, може, раптом що — планету спалити. У нього і сірники є. А Олександр Григорович ось щойно довів, що його неосудність, хоч і без сірників, анітрохи не менша, а то і більша за путінську. Мало того, що шляхом акту державного тероризму захопив цивільний літак, викрав заручників, так ще і набрехав зо сім мішків. Про ХАМАС, який пише листи для Євросоюзу до Мінського аеропорту зі Швейцарії. Про те що європейські столиці відмовилися приймати літак із бомбою.

Не встигнувши отямитися від брехні, Лукашенко почав загрожувати Заходу світовою війною: "На будь-які санкції, нападки та провокації ми реагуватимемо жорстко. Не тому, що ми хочемо влаштувати бійку в центрі континенту. Ми цього не хочемо, ми цього наїлися. А тому що ви там, на Заході, не залишаєте нам іншого вибору". При цьому диктатор наполягає, що навіть воюючи наодинці, без підтримки Росії, Білорусь зможе заподіяти потенційному супротивникові цей самий неприйнятний збиток: "Це записано у військових документах. Тому перш ніж брязкати зброєю біля наших кордонів, потрібно подумати. Ми невелика країна, але ми дамо відповідь адекватно. У світі є подібні приклади. А перш ніж робити різкі необдумані рухи, згадаєте, що Білорусь — це центр Європи. І якщо тут щось спалахне, це наступна світова війна".

Отже, Байден 16 червня зустрічається з Путіним, а до цього Путін 28 травня зустрічається з Лукашенком. Тобто, президента США від божевільного білоруського диктатора відділяє одне рукостискання. Цілком собі транзитивний "трикутник" вийшов: Путін — Лукашенко — Байден.

Картина у божевільній голові білоруського диктатора не цілком відповідає реальності. Але картина світу в досить розумних і навіть дуже розумних головах багатьох аналітиків відповідає реальності ще менше. Вони чомусь вирішили, що білоруський диктатор своєю терористичною авантюрою загнав себе в кут і тепер повністю підвладний Путіну. Ось що із цього приводу пише політолог Аббас Галлямов: "Завдяки звірствам свого "батька" білоруське суспільство зараз уперше по-справжньому готове до інтеграції з Росією. Ніяких соціологічних даних, що підтверджують цю тезу, у мене, звичайно, немає, але здоровий глузд підказує, що в ситуації повної безнадії люди будуть раді будь-яким змінам. Після подій минулого року Лукашенко повністю залежить від Путіна, тому варто тому натиснути і "батько" здасться".

Вважаю, політолог Аббас Галлямов помиляється в усіх пунктах свого аналізу. У мене теж немає соціологічних даних про стан білоруського суспільства, але судячи з настроїв, які можна побачити в соціальних мережах і медіа, народ Білорусі втомившись від однієї диктатури, вочевидь не захоче посадити собі на шию іншу, та ще й іноземну. Що ж до готовності "батька" до капітуляції, а також його повної залежності від Путіна, то, по-перше, ця залежність має взаємний характер, оскільки для Путіна відмова від підтримки Лукашенка означатиме політичний програш із непередбачуваними наслідками, аж до перетворення Білорусі на ще одну анти-Росію, на кшталт України. А по-друге, білоруський диктатор чудово розуміє, що при переході в стосунки з Путіним від статусу партнера до статусу підлеглого, його доля стає непередбачуваною, а головне, мало кому цікавою. От як зараз, уже мало кому цікава доля Віктора Януковича.

У цьому огидно зізнаватися, але зараз у цих двох негідників — тріумф. І нічого, що може його затьмарити на обрії не видно.

Оригінал