Бачванські руснаки – наша найдавніша діаспора. Є унікальна книжка про їхню долю

Мікронарод великих людей

Книжка, про яку я сьогодні хочу вам розказати, до певної міри унікальна. Передусім через те, що це доволі небуденно: читати в українському перекладі роман автора, який і сам, по суті, є українцем, адже належить до найдавнішої української діаспори – бачванських руснаків, що 276 року тому переселилися на Балкани. Але написав він цей роман не своєю рідною мікромовою, яку самі руснаки називають бачваньско-руска бешеда, а сербською, бо хотів достукатися до ширшого – юґославського – читача. Зобов'язувала тема – війна в Юґославії 90-х років минулого століття, під час якої згадана нацменшина опинилася між двох вогнів, і від обох постраждала. Мова про роман "Паннонське чудовисько" Миколи Шанти, який у перекладі автора цих рядків побачив світ у львівському видавництві "Апріорі", - пише Андрій Любка для видання "День".

Але почнімо спочатку – тож хто вони, бачванські руснаки? Це люди, які в 1745-1746 роках переселилися з західноукраїнських теренів (Пряшівщина, Лемківщина, Закарпаття) у Воєводину (регіон на півночі Сербії) з дозволу й заохочення австрійської імператриці Марії-Терезії. Протягом цих 275 років русинам вдалося не розчинитися в морі навколишніх народів (а крім сербів і хорватів, там живуть угорці, словаки, румуни, німці, а з недавнього часу й боснійці), зберегти свою греко-католицьку віру та архаїчну мову, що мовби законсервувалася у цьому середовищі. Але це не означає, що якщо нині ми приїдемо у Бачку, то, наче в музеї, побачимо й почуємо, якими були українці 275 років тому, ‒ усе значно складніше. За ці три століття в особливих умовах бачванські руснаки завдяки своїй унікальності перетворилися на мікронарод, який має свою мову й ідентичність. Усього руснаків є приблизно 15-20 тисяч, але серед них багато науковців, журналістів, письменників, інтелектуалів; це мікронарод великих людей.

Справжнім дивом є те, що в час хижих націоналізмів і воєн 1990-х років на території колишньої Юґославії руснакам вдалося вижити, не стати біженцями й вимушеними переселенцями. Адже, спрощено кажучи, серби не довіряли їм, бо руснаки – греко-католики, які поклоняються Папі Римському, а хорвати вважали зрадниками, бо руснаки пишуть кирилицею, як і серби. Роман Миколи Шанти розповідає нам про життя руснаків під час цих воєн (базуючись переважно на реальних фактах), але також показує їхню екзистенцію в глибшій перспективі. "Паннонське чудовисько" сміливо можна назвати епопеєю руснацького ХХ століття. Тут і про обнадійливі міжвоєнні роки, і про угорські воєнні злочини проти руснаків та інших народів під час Другої світової, і про життя в Юґославії, і про криваві 1990-ті з їхніми війнами і концентраційними таборами…

Таким панорамним, глибоким, а водночас цікавим і сюжетно захоплюючим романом могла б пишатися кожна література. Але Микола Шанта написав його не рідною руснацькою, а сербською, бо дуже хотів, щоб про долю руснаків дізналися ширші читацькі кола. Зрештою, уявімо собі письменника, що належить до т.зв. "мікронароду" й пише "мікромовою" — скільки в нього читачів? Якщо руснаків узагалі 15-20 тисяч, то скільки з них читають книжки? Та й які саме книжки цікавлять переважно сільське населення? На ці риторичні питання відповідь дав сам автор, написавши один із найважливіших своїх романів сербською мовою. Ясна річ, що Микола Шанта, інтелектуал найвищої проби, блискучий редактор і літератор, який цікавиться філософією й модернізмом, мріяв, щоб його книжка стала подією на теренах всієї колишньої Юґославії, щоб знайшла свого вдумливого читача й поціновувача. На жаль, мусимо констатувати, що ця мрія не здійснилася – книжка вийшла сербською, але значною мірою сербське середовище її проігнорувало. Чому? Відповідь проста: серби самі себе звикли бачити жертвами (як це нам знайомо!), тому не готові визнавати власні провини й негероїчні сторінки своєї історії.

Сподіваюся відтак, що ця книжка знайде свого читача і зрезонує в Україні. Адже вона розповідає нам не тільки про Балкани й Юґославію, а й про малознане відгалуження нашої власної історії, про нашу найдавнішу діаспору.