Росія розуміє виключно мову сили. Треба не боятися ставати сильнішим

Звернення до громадян Британії від 4 червня 1940 року зробило прем'єр-міністра Вінстона Черчилля найпопулярнішим тогочасним політиком

У цій промові йому довелося повідомити про військову катастрофу, що спіткала союзників, та попередити про можливу спробу вторгнення Німеччини до Британії. Говорячи про загрози, він не лише підтвердив свою прихильність принципам, вираженим у відомій промові про "кров, піт і сльози", але і висловив впевненість у невідворотній перемозі у війні над нацистською Німеччиною.

"Ми не здамося і не програємо. Ми підемо до кінця, ми будемо битися у Франції, ми будемо боротися на морях і океанах, ми будемо битися зі зростаючою впевненістю і зростаючою силою в повітрі. Ми будемо захищати наш острів, якою б не була ціна, ми будемо битися на узбережжях, ми будемо битися в портах, на суші, ми будемо битися в полях і на вулицях, ми будемо битися на пагорбах. Ми ніколи не здамося.

І навіть, якщо так трапиться, у що я ні на мить не вірю, що цей Острів або більша його частина буде поневолена і буде вмирати з голоду, тоді наша Імперія за морем, озброєна і під охороною Британського флоту, буде продовжувати битву, до тих пір, поки, в благословенний Богом час, Новий Світ, з усією його силою і міццю, не відправиться на порятунок і звільнення старого".

Однопартійці та опоненти у парламенті були шоковані такою відвертістю прем'єра. Одні стверджували, що ця промова вартує 1000 гармат, інші – що він породжує паніку у суспільстві. Натомість реакція громадян була іншою – вони у захваті слухали ці слова, аплодуючи біля своїх радіоприймачів.

Потім опитування показало, що громадяни були вдячні прем'єр-міністру за чесну та відкриту розмову. Британці сказали, що вона надала їм наснаги боротися далі. Вони зрозуміли головне: влада бачить усі ризики і при цьому чесна зі своїми громадянами.

Можна наводити багато прикладів, коли лідери відверто говорили зі своєю нацією в епоху кризи, надаючи громадянам сили у її подоланні.

І саме такої промови останні місяці суспільство очікувало від Зеленського. Ситуація в якій знаходиться Україна ненабагато краща від тієї, в якій була Британія у червні 1940-го.

Навколо України стоїть 150-тисячний контингент російських терористів. В Азовському і Чорному морях сконцентроване велике угруповання бойових кораблів РФ. Керченська протока заблокована, а на україно-білоруському кордоні розгортається 30-тисячний військовий контингент.

У такий момент суспільство очікує чесної та відкритої розмови з боку керівництва. Громадяни хочуть почути відповідь на питання про загрози та виклики, як влада готова їх долати. Цього чекали. І не дочекалися.

У 13-хвилинному відео, яке Зеленський оприлюднив 20 квітня ми побачили хаотичні заяви, які часто суперечили одна одній. Побачили намагання дешевого хайпу, як-то запрошення Путіна у будь-яку точку Донбасу. Це при тому, що Путін вже понад сім років на Донбасі. Тому Зеленський має не запрошувати Путіна на Донбас, а публічно вигнати його звідти.

ПТН-ПНХ - це просте словосполучення відоме кожному патріоту українцю, але чомусь Зеленський продовжує боятися таке сказати.

Фрази, що Путін і російські війська мають піти, не прозвучало. Чому? Бо Зеленський панічно боїться будь-якої ескалації з Росією. По-перше, є чітке розуміння, що як тільки почнеться війна, його рейтинги обваляться. По-друге, він боїться війни як явища оскільки не розуміє, що в цій ситуації робити.

Окрім того страх підсилює інформація про стан української армії, яка за останні два роки зазнала регресу.

Тож виступ від 20 квітня не заспокоїв суспільство, а ще більше налякав. Люди не розуміють, який план у влади, як ми збираємося відбивати агресію Росії, скільки військовослужбовців готові захищати країну? І найголовніше, чи готовий президент виконувати функцію верховного головнокомандуючого. Не кіношну роль, а завдання.
І тільки не треба говорити, що він не повинен розкривати військові таємниці. Мудра людина може все пояснити мовою Езопа.

Натомість ми побачили страх в очах верховного головнокомандувача, який передався частині суспільства.

Зі страхом потрібно боротись. З Росією варто розмовляти лише мовою сили. Треба не боятися ставати сильнішим. Для цього є всі передумови. Зеленський, так само як і Черчіль у 1940-му, має спертися на український народ.

Президентові треба нарешті зрозуміти, що Росія – наш віковий ворог, із яким і далі доведеться воювати. У цій ситуації країна потребує сильного головнокомандувача. На другий рік президентства Зеленський має стати таким. Інакше буде біда. Бо вже бачимо наслідки його пацифістських дій, коли відвів війська, а кількість загиблих збільшується. Зеленському треба перестати боятися і нарешті ворога назвати ворогом. Має нарешті сказати, що ми воюємо з Росією, що російські війська на Донбасі, що Путін – вбивця.

Натомість у зверненні Зеленського ніякого випаду до Путіна нема. Заява про зустріч – більш ніж слабка. Якби хотів зробити сильний хід, мав запросити його на дебати на "Донбас Арену". Але йому, здається, страшно подивитися в очі Путіну - розуміє, що не впорається.

Цей страх грає країні погану послугу. Путін, коли бачить слабкість і нерішучість у діях нашого президента, розуміє, що "лоха нада давить". Зеленському треба перебороти страх. Це для нього шанс довести Україні і Путіну, що він не лох, а верховний головнокомандувач.

Віктор Таран, для Gazeta.ua