Банкова знайшла спосіб, як відволікти українців від нагальних проблем

"Мовне питання" в Україні необхідно закрити раз і назавжди

Речниця президента Юлія Мендель вважає, що українська російська мова є частиною культурного розмаїття нашої країни.

На перший погляд, дискурс навколо протистояння української та російської мов не більш ніж вдала політтехнологія, яку просувають політики, щоб відволікти українців від нагальних проблем. Погодьтесь, набагато простіше дискутувати російською мовою в ефірі каналу "ДОМ" про перспективи "української російської мови", ніж пояснювати суспільству, чому у нас падіння економіки, корупція в близькому оточенні президента, зірвана кампанія з вакцинації, країна перебуває у черговому локдауні, падає ВВП. Збільшилася кількість безробітних, на митниці продовжуються "скрутки", про які ще рік тому розказував ексміністр фінансів Ігор Уманський.

Зеленський не перший, хто таким чином намагається відволікти суспільство "мовною темою". Першим цю карту на почату нульових розіграв Віктор Медведчук. Тоді, окрім росіян, цю тему розвивали українські політики - Янукович, Бойко, Льовочкін і Симоненко, медіа канали "Інтер" та "1+1" і українські експерти, серед яких виділялись Джангіров і Піховшик.

Все це дозволило відволікти суспільство від скандалів довкола президента Кучми та закласти фундамент для "штучного розділу українців", на якому політики успішно паразитували до 2014-го, методично грабуючи країну.

Мендель, Арестович, Аваков, Арахамія одномоментно почали закидати у суспільство тези, які мають повернути симпатії електорату південного сходу України, де у Зеленського найбільше провисання рейтингу

Оскільки на Банковій інформаційною політикою знову керують політтехнологи з команди Льовочкіна, логічно, що "мовне питання" актуалізувалось на порядку денному. Мендель, Арестович, Аваков, Арахамія одномоментно почали закидати у суспільство тези, які мають повернути симпатії електорату південного сходу України, де у Зеленського найбільше провисання рейтингу.

При цьому сам Зеленський "цнотливо мовчить", щоб не зашкодити підтримці патріотичного електорату. До речі, Янукович діяв так само. Доки Ганна Герман, Тарас Чорновіл і Павло Мовчан розказували, що той стоїть на сторожі конституційних прав української мови, проросійське крило на чолі з Колісніченком, Бойком, Царьовим і Шуфричем активно міняли законодавство на користь російської мови.

Для України часів Януковича-Льовочкіна це завершилось плачевно. У 2014-му Росія розпочала військову агресію проти України під приводом захисту прав "русскоговорящего населения Крима и Донбасса", які так і не змогли захистити українські політики.

Росія не перша, хто підставою для військового втручання назвала захист мовних прав своїх громадян. Найяскравіший приклад агресії за мовною ідентичністю – воєнні дії нацистської Німеччини проти Чехословаччини у 1938 році під приводом захисту прав судетських німців.

Свою агресію Гітлер пояснював, що вони відновлюють історичну справедливість, базуючись на принципах ідентичності "крові" та "землі". За цим самим принципом діяли і продовжують діяти росіяни, розказуючи, що завдання Росії захищати "русскоговорящее население" у будь-якому куточку світу.

Українська мова стала тим тригером, який дозволив створити нашу національну ідентичність

Теза про те, що "ідентичність за ознакою мови" - це одна з ключових ознак, яка пов'язує нас із іншими людьми і дозволяє будувати успішну державу, не нова. На думку Френсіса Фукуями, саме українська мова стала тим тригером, який дозволив створити нашу національну ідентичність. У своїй праці "Ідентичність. Потреба в гідності й політика скривдженості" він прямо вказує, що один із шляхів створення нації - це посунути кордони, щоб вони відповідали мовним і культурним спільнотам. Саме таким шляхом пішла Італія та Німеччина у 1860-1870 роках, Республіка Ірландія у 1919-му та Україна в 1991-му. І лише після того, як нація сформується і стане єдиним цілим, зокрема на мовному фундаменті, вона стане придатною для створення демократичних інституцій та економічних перетворень в країні. Лиш на цьому етапі почне формуватись другий рівень ідентичності пов'язаний із значущими ідеями – конституціоналізмом, верховенством права, ринковою економікою й рівноправ'ям.

Тож як бачимо, єдиний варіант стати успішною країною, яка матиме спільну ідентичність – це відмовитись від будь-яких спекуляцій на тему "української" та "російської" мов, визначивши раз і назавжди, що в Україні одна єдина мова – українська.

А всі спекуляції довкола "української російської мови" - це танці з бубнами, які призведуть не лише до посилення внутрішнього протиріччя в країні, але й до прискорення подальшої російської агресії. РФ із задоволенням введе війська для захисту "украинского русского язика" в Одесі чи Харкові.

А тим, хто розказує про переваги мовного різноманіття українського суспільства, варто пам'ятати, що саме по собі різноманіття не може бути основою для ідентичності. Це наче сказати, що наша ідентичність полягає у відсутності ідентичності.

Тобто ми ніби кажемо, що маємо звикнути до того, що між нами немає нічого спільного, наголошуючи на наших вузьких етнічних, расових чи інших ідентичностях, відмовляючись від більших, фундаментальних. Тих, які справді єднають.

Національну ідентичність неможливо сформувати на основі різноманіття. Рано чи пізно це призведе до колапсу

Але це шлях в нікуди. Національну ідентичність неможливо сформувати на основі різноманіття. Рано чи пізно це призведе до колапсу. Яскравий приклад – Сирія. Свого часу досить успішна країна загрузла у вир громадянської війни саме через відсутність національної ідентичності.

Це правда, що українське суспільство різноманітне. Але якщо ми хочемо дбати про свою єдність, маємо впроваджувати курс на політичну та культурну асиміляцію.

До речі, саме цим шляхом свого часу пішла Британська імперія, коли культурно та мовно асимілювала свої колонії на інших континентах. Австралія, Індія, Канада, США. Тож коли речниця глави держави нагадала, що англійську мову використовують в різних країнах і на континентах, вона мимоволі підтвердила тезу, що мова - це інструмент імперського культурного управління колоніями. Діючими та колишніми.

От тільки вона зробила не правильний висновок з цієї історії. Українцям потрібно не лишатись у культурній залежності від Росії, розказуючи про спільність мов, а навпаки просувати тезу Хвильового "Геть від Москви!".

Бо як би це парадоксально не звучало, для згуртованості нації, збереження єдності держави та підготовки переходу громадян на другий рівень спільної ідентичності "мовне питання" в Україні необхідно закрити раз і назавжди.

Віктор Таран, для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі