Дивна логіка. Три запитання до прихильників "Північного потоку-2"

На добудову проєкта залишилося мало політичного часу

Державний департамент США попередив, що стежить за зусиллями, спрямованими на добудову газопроводу "Північний потік-2" і попереджає компанії, які беруть участь у проєкті, про можливість застосування санкцій.

Державний секретар США Ентоні Блінкен нагадав: на думку президента Джозефа Байдена, "Північний потік-2" є поганим проєктом для Німеччини, України та американських партнерів і союзників у Центральній і Східній Європі, - пише Віталій Портников для "Радіо Свобода".

Таким чином, надії тих, хто розраховував, що нова американська адміністрація відмовиться від політики попередників і пом'якшить своє ставлення до "Північного потоку-2" заради поліпшення відносин із Німеччиною, не виправдалися. Очевидно, що президент Джозеф Байден налаштований на порозуміння з федеральним канцлером Ангелою Меркель. Однак не ціною поступок, що підуть на користь не стільки Німеччині, скільки Газпрому і російському президентові Володимиру Путіну.

Те, як реагуватимуть лобісти проєкту, можна зрозуміти з гучної статті у німецькій діловій газеті Handelsblatt. Її автор доводив, що Берлін пропонуватиме Вашингтону посилити підтримку України в обмін на відмову від блокування будівництва "Північного потоку-2".

Але це дивна логіка.

По-перше, важко зрозуміти, чому здійснення спільних масштабних економічних проєктів – зокрема, в галузі водневої енергетики – повинні бути взагалі пов'язані з відмовою від санкцій проти "Північного потоку-2". І не випадково український прем'єр-міністр Денис Шмигаль відразу ж спростував цей взаємозв'язок.

По-друге, незрозумілим є механізм, який змусить Росію зберегти газовий транзит через Україну, якщо в Газпрому буде достатньо можливостей для обходу української газотранспортної системи. Адже гілка російського газопроводу, яка веде до української ГТС, може в один прекрасний день "поламатися" і потребувати довготермінового ремонту. Газпром уже застосовував цю тактику щодо Туркменистану – і, треба сказати, цілком успішно.

По-третє, ніхто на Заході досі не відповів на просте запитання, яке нерідко ставлять українські учасники дискусій, коли йдеться про "Північний потік-2". А навіщо взагалі Газпрому цей новий маршрут? Чому з моменту приходу до влади в Росії Володимира Путіна завдання створення обхідних газопроводів стало одним із головних у діяльності Газпрому? Чи потрібні ці нові маршрути для того, щоб збільшити прибуток, чи для того, щоб позбавити Україну її транзитного статусу і посилити політичний тиск на Київ? І чи не призведе позбавлення України її транзитного статусу до нової великої війни на сході Європи – бо ж Газпром більше не ризикуватиме поставками навіть у випадку інтенсивних бойових дій?

У Німеччині та інших країнах, зацікавлених у здійсненні проєкту, про відповіді на ці запитання мало замислюються і зводять дискусію виключно до економічних моментів. Але "Північний потік-2" – це аж ніяк не тільки про економіку та енергетику. Це, перш за все, про політику.

І розуміння політичної небезпеки пов'язаного з Росією проєкту все більшою мірою визначає настрої й у самій Німеччині. В останні місяці – особливо після отруєння російського опозиціонера Олексія Навального – у німецьких медіа з'явилося чимало публікацій, автори яких закликали не поспішати з "Північним потоком-2". А днями німецька партія "зелених", яка вважається одним із фаворитів майбутніх парламентських виборів у країні, внесла заклик до припинення будівництва "Північного потоку-2" до своєї передвиборчої програми.

Політична ситуація у Німеччині складається таким чином, що формування нового уряду країни навряд чи обійдеться без "зелених". Тому з цією програмною вимогою екологічної партії доведеться рахуватися і християнським демократам, і соціал-демократам, що залишаються прихильниками добудови газопроводу.

А це означає, що на саму добудову залишилося не так уже й багато політичного часу.

Copyright © 2021 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода