Вони мають усвідомити себе частиною української цивілізації. І здати іспит

У Верховну Раду внесли два законопроєкти про колаборантів. Чудово. Нарешті. Я пробіг очима по тезах - непогано. Дуже погано. Деякі пункти можна обговорювати, але в цілому напрям вірний. Залежно від тяжкості передбачені санкції від права займати посади до 12 років в'язниці.

Пару тижнів тому представили Закон України про державну політику перехідного періоду. Слабший. Але хоча б є тепер.

Але ось в чому справа. У всіх цих законопроєктах я бачу один великий промах.

Усі вони говорять про конкретні речі. Всі вони пропонують рішення проблем другого порядку. На мій погляд, в них від початку невірна відправна точка - бігати за кожною окремою людиною, і з'ясовувати, замішана вона в колабораціонізмі чи ні. А потім ще доводити це в суді.

Такий підхід не викорінює основну проблему. З якої випливають і всі інші.

Пару-трійку років тому про цю проблему ще навіть і не говорили. Зараз я бачу, що її обговорення в інформаційному просторі вже з'являється. Більш того, значна частина суспільства досягла консенсусу в цьому питанні.

Треба визнати одне. Розмови про те, що "там теж наші люди" - це лише красива лірика. А реальність така, що - ні, там не наші люди. Формально у них зберігається громадянство України. Але цивілізаційно вони належать зовсім до іншого світу.

Бо це не просто окупація агресора, який захопив землю з людьми, які на ній залишилися, що належали до цивілізації жертви агресії і чекають звільнення. Ні. Це саме цивілізаційне зіткнення. Зіткнення української цивілізації. І цивілізації "русского мира".

За сім років війни ці дві цивілізації "своїх" в себе вже витягли. Як з того боку, так і з цього. Українці - не за національністю і не за паспортом, а саме за відчуттям себе як приналежності до української цивілізації - поїхали в Україну. "Русский мир" - тут складніше, звичайно, в Україні його анклави залишилися і зачаїлися, але в самому "русском мире" вже в основному "русский мир".

Все, межу проклали. Барикади встановили. Тепер все просто - по ту сторону, або по цю. Все визначилося.

Далі цей розрив буде тільки збільшуватися. Україна переходить на мову, в ній вже народилася і сильно розцвіла своя культура, в ній вже зовсім інші наративи, в ній інше життя, інші проблеми, інші фільми, інші книги, інші мультики, інші пісні, інші казки. Інша цивілізація, словом.

А там все ще 23 лютого і фільм "Офіцери".

І наступні покоління українців і "русского мира" не матимуть вже зовсім нічого спільного. Вони навіть мову один одного не розумітимуть

Континенти розходяться.

Тому розмови про наших людей по той бік лінії розмежування - тепер тільки красиві розмови для телевізора. Реальність така, яка вона є. Тут український світ. Там - "русский". І телевізор цю прірву з кожним роком робить все більшою.

І ось на цьому тлі вносять три законопроєкти, два з яких передбачають жорсткі санкції щодо колаборантів, один ні - але всі вони виходять з передумови, що по той бік лінії фронту теж український світ, в якому є окремі - так, численні, але все ж приватні - випадки співпраці з агресором. А в цілому проживають на окупованих територіях люди, які належать до української цивілізації. Просто їх захопили.

Це не так. Це помилка. І вона може сильно відгукнутися.

У цих проєктах є положення про санкції. Про кримінальне переслідування. Про конфіскацію майна. Про люстрацію. Про заборону на заняття державних посад. Багато про що є. Але немає одного, найголовнішого пункту - в першу чергу в "Законі про державну політику перехідного періоду".

Про поразку в правах.

Це і є та сама проблема першого порядку, з якої випливають всі інші.

Під поразкою в правах я маю на увазі виключно політичні права, безумовно. Більш того - виключно виборче право. Право на роботу, право на пересування, на віросповідання, на майно, на що завгодно - будь ласка. Заради Бога. Але право голосувати - ні.

Я якось запитав, чому Ізраїль не хоче дати проізраїльським палестинським арабам, які проживають на територіях, право голосу. Відповідь була така: "Розумієш. Вони можуть бути найдемократичніші. Найліберальніші. Найпроізраїльські. Але голосувати будуть все одно за своїх".

Тому що представники тієї цивілізації. А не цієї.

Населення України - сорок мільйонів. Розрив між найбільш проукраїнською партією і ватною партією - коливається в один-два відсотки. Те туди, те сюди. Це дуже хитка рівновага.

Населення Криму - два з половиною мільйони. Населення ОРДЛО - вони кажуть, майже чотири. У сукупності буде, ну, нехай п'ять, чорт з ним. Більше 10% населення України. Із зрозуміло якими поглядами.

І ви хочете дати їм право вибирати парламент і президента України?

А у вас тут ще закон про референдум прийняли...

Допустити 5 млн носіїв цивілізації "русского мира" визначати долю української цивілізації - навряд можна придумати щось більш диверсійне щодо останньої. Прийняти закон про референдум і допустити до участі в ньому 5 млн ватників...

Так, на територіях ОРДЛО вибори зараз заборонені. І після деокупації - п'ять-шість років виборів не буде.

Але, по-перше, що кардинально зміниться за шість років? Український телевізор ватні мізки прочистить? Впевнені? Я от не дуже. У всякому разі, не став би покладатися тільки на це. Штепа и Гепа в приклад. Більш того, люстрації і санкції щодо колаборантів будуть сприйняті як репресії і зміцнять їх у світогляді про клятих бандерівців, які п'ють нашу російську кров.

А, по-друге, стаття 57 частина друга "Закону про перехідний період" прямо говорить, що Україна гарантує громадянам України, що проживають в ОРДЛО, право на участь у виборах президента, народних депутатів і всенародному референдумі на іншій території України. Досить перетнути КПП - все, можна брати участь в референдумі.

Мені здається, відправна точка повинна бути іншою.

Після деокупацію залишаємо красиві казки в стороні, повертаємося в реальність і автоматом обмежуємо в правах всіх жителів ОРДЛО і Криму. За винятком двох груп. Перша - кримські татари. Ось це реально окуповані представники української цивілізації, що чекають звільнення.

І українських інсургентів - тих, хто працював з армією, розвідкою, СБУ, добував інформацію та інше. Українське підпілля на Донбасі.

Всі інші обмежуються в правах до того самого моменту, поки не здадуть іспит. Той самий іспит, який треба здати, щоб стати громадянином України. Так, бути громадянином - це не просто мати в кишені синій паспорт. Це, в найпершу чергу, належати до цієї цивілізації.

Хочеш голосувати? Ок. Здаєш мову, історію, культуру, Конституцію. Я б цей іспит саме так посилив.

Не хочеш голосувати? Ок, ось тобі сірий паспорт негромадянина.

Тим, хто належить до української цивілізації, цей іспит не складе взагалі ніяких проблем. Для моєї дочки це ось зовсім тепер не проблема. Тим, хто ні...

Ось, впевнений, що переважній більшості "звільнених" це ваше волеівиявлення не потрібне. Тому що цивілізація "русского мира" - це про ковбасу. А мій голос все одно нічого не вирішує, вони там самі виберуть кого треба, в Америці, чи що, фальсифікацій немає, все управляється звідти, Порошенко ваш, чи не масон...

Ну і в добру путь. Однією проблемою менше.

"Росія повинна зупинити масову видачу російських паспортів у Криму і на Донбасі. Це суперечить духу Мінських домовленостей, і є порушенням норм міжнародного права", - заявив постійний представник Німеччини при ООН Крістоф Гойсген на засіданні Ради Безпеки ООН 12 лютого.

Блін, нехай видають. Нехай видають. Нехай якомога більше видають і отримують. Нехай Україна визнає ці паспорти. Не зараз. Перед самою деокупацію.

Чехії пощастило. Вона вхопила історичний момент. Коли всім було не до цього. І питання чиї тепер Судети більше не існує.

Україні б політичної волі, щоб теж не упустити свій момент. З українськими Судетамі. Громадянин Росії? Відмінно. Ми визнаємо твій паспорт. А тепер - ось табір для інтернованих громадян країни агресора, ось теплушки, он межа, будьте люб'язні, всього найкращого, до побачення. Чемодан-вокзал.

Дайте Росії вирішити самій ще одну проблему.

Порошенко п'ять років тягнув країну, щоб встигнути зробити її суб'єктною до години ікс. І, коли прийде час, самій вирішувати свої проблеми. Як Ізраїль. Ми, звичайно, дуже сильно поділяємо стурбованість наших західних партнерів правами людини, але... І - запускайте бульдозери.

Не встиг.

Зате нова влада має тепер монобільшість. Юридично взагалі все в її руках. Необхідна тільки воля.

Втім, це вже з області мрій, звичайно. Повертаючись до реальності. Мені не треба, щоб прибиральницю в міськвиконкомі Макіївки - або як у них там це називається - позбавили ​​права займати свою посаду на 15 років. Ось, чесно. Їх забагато, СБУ опухне перевіряти їх всіх, вони занадто не піддаються навчанню, і мені плювати, що з нею буде.

Мені від неї треба тільки одне. Щоб вона ніколи більше не голосувала.

І її діти. Які виросли в школі, де її сусідка тітка Валя, підробляла результати голосування, а потім розповідала їм на уроках про славного кулеметника Зайцева, про широку країну мою рідну, портрет Путіна і героїв Донбасу Гіві з Мотороллою. Вони, звичайно, хороші і не винні. Це так. Але в їхні голові вже з дитинства заклали "русский мир".

І так до тих пір, поки вони не усвідомлять себе звільненою частиною української цивілізації.

І не здадуть іспит.

Оригінал і реквізити для підтримки проєкту "Журналістика без посередників"