Росія котиться вниз. Глибина занепаду може випередити найсміливіші прогнози

Деякі роздоріжжя стають доленосними

Не треба обговорювати російську опозицію. Тому що в Росії немає опозиції.

Все просто. Опозиція повинна боротися за владу, а в Росії це неможливо. Політичне поле силовики щодня удобрюють машинним маслом. Несистемні хлопці не мають жодного шансу пробитися в кабінети. А системна опозиція давно погодилася на роль підставного спаринг-партнера. Все, що залишається російським опозиціонерам, — це бути дисидентами, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Дисидент не бореться за владу. Він всього лише намагається не співати в загальному хорі. Намагається бути гігієністом, не брудниться в колективних листах і виживає в країні, що живе поперек того, у що він вірить. Він не бореться з системою, а всього лише намагається з нею не стикатися. Така собі внутрішня еміграція — за небажання або неможливості еміграції зовнішньої.

У Росії не залишилося медіа. Гранди стали рупорами пропаганди ще в позаминулому десятилітті. Незалежних викупили або закрили. Невеликий ліберальний заповідник інакомислення погоди не робить. Власне, останнім острівцем опору залишаються західні соцмережі, а тому тепер ми станемо спостерігати війну російської влади з YouTube і Facebook.

Реальність є, але її ніде обговорювати. Разом з дисидентами повертаються кухонні розмови. А заодно звикання до думки, що ти не впливаєш на долю країни, в якій живеш. І найбільша безнадія в тому, що траєкторія рейок, на яких стоїть російський потяг, цілком недвозначна.

Ми можемо сперечатися, що саме прирекло Москву на цей сценарій. Зростання цін на нафту, що розв'язало Кремлю руки на початку нульових. Перший Майдан, що змусив російську владу підозрювати вторгнення Заходу. Доля Каддафі, що переконала Кремль не йти на поступки Вашингтону. Вторгнення в Грузію, яке довело Москві слабкість Європи.

Це міг бути другий Майдан, який Кремль вважав оголошенням війни. Окупація Криму, яка відрізала Росії шлях на Захід. Або санкції, які були сприйняті як початок облоги. Насправді, нюанси вже втратили значення. Куди важливіше те, що чекає Москву далі. І тут особливих розвилок чекати не варто.

У якийсь момент в житті будь-якої країни може трапитися ефект ескалатора. Коли держава опиняється в ситуації, що прирікає на еволюцію або деградацію. Щось подібне сталося в долі України в 2014 році, коли російське вторгнення прирекло офіційний Київ на зміни.

Ці зміни були всупереч. Всупереч бажанню еліт. Всупереч волі олігархів. Але вони були неминучі, тому що без них про виживання української держави не було б навіть мови. Київ змушений був ставати частиною колективного Заходу, у міру того як Москва сама відрізала йому шлях на Схід.

З тієї самої пори Україна їде на ескалаторі, який веде її вгору. Влада може скочуватися в рецидиви. Починати крокувати в зворотний бік. Але поки що сама логіка подій прирікає країну змінюватися. Нехай навіть повільніше, ніж вона може. Нехай навіть більш неохоче, ніж варто було б. Київ рухається зигзагами, але їх плутана траєкторія все одно не піддається сумніву. Досить порівняти нинішній порядок денний країни з довоєнним.

А в цей же час Росія продовжує подорож на ескалаторі, що веде вниз. Влада зачищає інакомислення. Уявні злочини карають тюремними термінами. Протест оголошується інтервенцією, а протестувальників вбивають хімічною зброєю. Кожен новий виток законотворчості збільшує терміни і штрафи. Кожне наступне рішення Кремля повертає країну в найнесимпатичніші радянські практики.

Нескладно уявити, як може виглядати український успіх. Ми просто виявимо ще одну країну Східної Європи. З уніфікованими правилами і реформованими інститутами. Так, інерція нікуди не дінеться, а разом з нею — неабияка частка консерватизму мислення. Але це все одно буде країна, куди ближча до середньої європейської температури, ніж сусідня Білорусь.

А ось майбутнє Росії уявити куди складніше. Глибина деградації може випереджати навіть найсміливіші прогнози. Ніхто не знає, якою буде фінальна точка цієї подорожі. Так само як і те, що вважатимуть нормою російські громадяни через десять років.

Деякі роздоріжжя стають доленосними.

Copyright © 2021 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода